Збираючись у кіно ми хочемо отримати яскраві емоції і гарно провести час. Ми орієнтуємося за жанром, улюбленим актором або продовженням відомої серії, і рідко замислюємося, хто знімав фільм і скільки сил було на це покладено.

За останні роки український кінематограф суттєво розрісся і видає в прокат майже по фільму на тиждень. Але так було не завжди. До цієї планки ми йшли довгим і тернистим шляхом. Та й зараз вдалося вирішити далеко не всі проблеми у галузі. Найбільша з них – збитковість.

Чому українці не ходять у кіно?

Щоби виробництво картини не було збитковим, вона має зібрати в прокаті приблизно два своїх бюджети. Так складається тому, що частину прибутку забирають собі кінотеатри, а частина грошей витрачається на рекламу (і не враховується в бюджеті). Тобто, якщо фільм за 1 млн. дол. зібрав у прокаті 1,5 млн. доларів – з великою вірогідністю його творці залишилися в боргах (або в кращому випадку вийшли в нуль). Зазвичай, фільмам допомагає окупитися світовий прокат, але наші фільми не сильно затребувані в інших країнах. А у своїй країні глядачі взагалі нечасто ходять у кіно. Найкасовіші українські фільми збирають лише 300-400 тис. глядачів (голлівудські, до слова, – втричі більше («Месники: Завершення» - 1 млн. 134 тис. глядачів – і це рекорд, але для багатомільйонної країни цей показник теж невисокий). Причин тому багато, і ось деякі з них:

• українські глядачі незаможні й не можуть дозволити собі ходити у кіно щодня. Доводиться обирати між розрекламованими умовними «Месниками» і скромним «котом і мішку» українського походження (при чому не на користь останнього);
• віра в якість українських фільмів достатньо низька: часто виникають претензії й до сюжету, й до гри акторів
• як не парадоксально, але в Україні дуже мало кінотеатрів! Зараз в нас нараховується 177 кінотеатрів із загальною кількістю 512 екранів, а це в рази менше, ніж у інших країнах (у Великобританії, наприклад, у 2017 році нараховувалось аж 4300 екранів). Тому доступність кінотеатрів - реальна проблема для мешканців маленьких міст і сел.

Отже, щоби кіно розвивалося, воно має приносити прибуток. А для цього – добре йти у прокаті. Але у свої кінотеатри українці ходять не часто, а в іноземні наші фільми беруть не сильно (хіба що на фестивалі).

Кіно і державне регулювання

Ще з радянських часів держава пильно опікувалася кінематографією. Часом допомагала, часом втручалася і цензурила. Але творці фільмів потроху звикли до такої системи, і коли вона полетіла шкереберть – геть розгубилися. 5 серпня 1988 року Верховна Рада УРСР ліквідувала Державний комітет по кінематографії. Спроба створити Державний фонд української кінематографії (1991-1993) була короткою, а отже – невдалою.

У 90-ті роки робляться перші невпевнені спроби комерціалізувати кіновиробництво: фільми виходять, але з кожним роком все менше.  Майже половина фільмів, знятих в Україні в 1990-х роках була російською мовою. Та й тематика була близька до російської – драми та кримінал.

У 1998 році Верховна Рада прийняла Закон України «Про кінематографію», що регулював відносини між кіноробами та державою, але дійсно корисним це співробітництво стало з 2017 року, коли прийняли Закон України «Про державну підтримку кінематографії», який передбачав достатньо великі кошти для зйомки фільмів. Для цього між кіноробами організовуються спеціальні конкурси кінопроектів – пітчинги. Наприклад, у 2017 році на фінансування фільмів виділили 500 млн. грн., у 2018 – 1 млрд. грн. За ці гроші в нас знімаються десятки фільмів, тоді як у США цього б не вистачило навіть на один блокбастер про супергероїв.

Центральним органом виконавчої влади в галузі кінематографії є Державне агентство України з питань кіно. Понад 90% свого бюджету воно виділяє на виробництво національних фільмів, які обирають на конкурсній основі.

Окрім Держагенства з питань кіно в Україні діють й недержавні організації. Зокрема, Українська кіноакадемія — об'єднання професіоналів у сфері кіно та кіновиробництва, створення котрого було ініційовано Одеським міжнародним кінофестивалем в 2016 році. З 2017 року Українська Кіноакадемія проводить щорічне вручення Національної кінопремії «Золота дзиґа».  А також Національна спілка кінематографістів України — громадська організація, метою якої є розвиток кіно та захист авторських прав. Щороку Спілка вручає Премію Національної спілки кінематографістів України.

Про що знімають українські фільми?

Жанрове різноманіття вітчизняних фільмів доволі широке. В нас знімають фільми як для дорослих, так і для дітей, від фентезі до історичної драми. До того ж українські кінороби вкладаються у трейлери та рекламу, тому продивившись інформацію про фільми, можна обрати той, на який сходити у кіно.

У 90-их роках через кризу люди менше ходили у кіно і більше дивилися вдома серіали. Кількість знятих фільмів невпинно скорочувалася (якщо на початку 90-их знімали кілька десятків фільмів, то наприкінці – менше 5). Найпопулярнішими акторами того періоду були Богдан Ступка і Ольга Сумська.

Богдан Ступка (1941-2012) – актор театру і кіно, встиг побувати Міністром культури і мистецтв України (1999-2001), і знятися у сотні телепроектів. Одна з найвідоміших його ролей – Богдана Хмельницького в польському фільмі «Вогнем і мечем» (1999), який у свій час був шалено популярним в Україні.

Ольга Сумська (нар. 1956) – акторка та телеведуча, що стала популярною, виконавши роль Роксолани в однойменному серіалі (1997-2003). У свій час серіал вигідно відрізнявся красивими костюмами, постановкою та майже повною відсутністю конкурентів українського виробництва.

 У 2001 році стартувала традиція знімати Новорічні фільми для телебачення. Переважно, це були м’юзикли з російськомовними піснями, в яких запрошували зніматися різних співаків. Першим з багато чисельної серії проектів став м’юзикл «Вечори на хуторі біля Диканьки», знятий відомим на той час кліпмейкером Семеном Горовим, що родом з Дніпропетровської області (м. Кам’янське). Потім було безліч інших: «Сорочиньський ярмарок», «За двома зайцями» тощо.

Після подій Помаранчевої революції (2004) український кіноринок потроху відмежовується від російського. З’являються картини про українців, зняті в українських локаціях. Першим знаковим фільмом того періоду став жахастик (горор) «Штольня» (2006). Він оповідає про групу студентів-археологів, що полізли у штольню, заблукали там, і, звичайно, як буває у горорах, зіштовхнулися з містичним маніяком. «Штольня» важається першим незалежним суто комерційним фільмом, побудованим на суто українських реаліях та знятим українською мовою для широкої глядацької авдиторії. Картина також запам’яталася саундтреком і кліпом з кадрами з фільму. А в записі саундтреку взяв учать гурт «ВУЗВ», з якого починав кар’єру репер Потап.

У 2014 році вийшов ще один знаковий для України фільм – артхаус «Плем’я». Його особливість у тому, що це – перший у світі фільм, знятий він без єдиного слова, а мовою жестів. Він оповідає про банду підлітків в інтернаті для людей із вадами слуху. Фільм «Плем’я» був представлений на понад 100 кінофестивалях світу, де отримав понад 40 нагород, серед яких Європейський кіноприз і три призи Каннського кінофестивалю. На переконання режисера, «Плем'я» стало першим українським фільмом, що вийшов у прокат в багатьох країнах світу.

Зараз в Україні знімають навіть фентезі. Наприклад, «Сторожова застава» (2017) за мотивами книги В. Рутківського оповідає про хлопця Вітю, що потрапив через магічний портал у часи Київської Русі і допоміг трьом богатирям боронити землю від загарбників. У 2018 році вийшов фільм «Бобот» - про живу трансформаторну будку. Цікаво, що ідея фільму виросла з кліпу «Т.Н.М.К.». У 2019 мають вийти сімейне фентезі «Тільки диво» і підліткова фантастика «Фокстер і Макс» - про хлопця, який зустрічає робо-собаку, що допомагає йому вирішити його проблеми.

Велику увагу в наших фільмах приділяють історико-патріотичній тематиці. Зокрема, у 2012 році вийшов фільм «Той, що пройшов крізь вогонь», який оповідає про українського льотчика, який під час Другої Світової війни потрапив у полон, але зміг втекти до Канади, де став вождем індіанців. Дуже нашумілим (і одним з найкасовіших) став фільм «Кіборги» (2017), що оповідає про захисників Донецького аеропорту. Дуже багато обговорень викликали також фільми «Крути. 1918» (2019) – на основі реальних історичних подій та «Червоний» (2017) – про воїна УПА у ГУЛАГу.

В нас знімають також і драми (наприклад, «Поводир» (2014), який номінували від України на Оскар), комедії (наприклад, «Скажене весілля» (2018)), і м’юзикли (наприклад, «Гуцулка Ксенія» (2019)), а музична комедія ««DZIDZIO Контрабас» (2017) вважається першим українським фільмом, що окупився в прокаті. А у 2009 році вийшов дитячий фільм «Іван Сила» - де головного героя рекламували як першого українського супергероя.

Проте, все ж залишається проблема виходу українських фільмів у світовий кінопрокат (мається на увазі масовий прокат, а не по одиничні покази на фестивалях). Щоби її вирішити, українські кінороби залучають до виробництва відомих зарубіжних акторів. Наприклад, у підлітковому фентезі «Поліна і таємниця кіностудії» (2019) україно-франко-більгійського виробництва знявся Жан Рено, а у екранізацію І. Франка «Захар Беркут» (2019) на головну роль запросили голлівудського актора Роберта Патріка, що зіграв рідкого термінатора у культовій другій частині. Там також знімається акторка Поппі Дрейтон – відома за роллю ельфійської принцеси з фентезі-серіалу «Хроніки Шаннари».

Українське короткометражне кіно також живе і непогано себе почуває на фестивалях. Наприклад, у 2005 році стрічка «Подорожні» молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах, у 2011 році Марина Врода отримала «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю в Каннах за короткометражний фільм «Крос», у 2012 році 23-хвилинний фільм Мирослава Слабошпицького «Ядерні відходи», знятий в рамках проекту «Україно, goodbye!», здобув «Срібного леопарда» в конкурсній програмі «Леопард майбутнього» Міжнародного кінофестивалю в Локарно.

За часів незалежності в Україні також знімали багато серіалів. У 90-их роках були популярні вже згадані «Роксолана» і «Острів любові» (1995-1996) – адаптація різних творів про кохання українських письменників. У 2005 році вийшов нашумілий ситком «Леся + Рома» - це чи не найперша україномовна комедія, автори якої придбали права на адаптацію сюжету у франко-канадського телепроекту «Un gars, une fille». Зараз дуже популярним молодіжним серіалом є «Школа» (стартувала у 2017), що оповідає про життя і проблеми сучасної молоді.