Передумови оголошення Україною Незалежності у 1991 році

Наприкінці 80рр. Радянський Союз тріщав по швах. Була глибока економічна криза, дефіцит товарів, а через «залізну завісу» просочувалися новини, про які замовчували державні ЗМІ. Це призводило до гарячих осередків невдоволення у республіках.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що державне управління було сильно зав’язане на Москву. Рішення, які треба було приймати швидко, буксували через бюрократію і приймалися без врахування місцевих реалій (що викликало ще більше незадоволення у республіках).

Це стало причиною так званого «параду суверенітетів». Він почався 1989 р. з Литовської СР, яка заявила, що її внутрішні закони мають перевагу над Радянськими. Ідея набирала ланцюгову реакцію, і у 1989-1990 рр. Декларацію про державний суверенітет стали приймати всі країни Союзу (навіть Росія). Через це у Москві фактично встановлювалося двовладдя: між радянським центром, який представляв Михайло Горбачов, і російською самостійною гілкою, яку очолив Борис Єльцин (майбутній президент РФ).

УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Це стало важливим підґрунтям для майбутньої незалежності. Згідно з Декларацією територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною. ВР УРСР постановляла, що віднині від імені народу України може виступати тільки вона. Декларація утверджувала виключне право українського народу на володіння, користування та розпорядження національним багатством своєї країни. В ній ішлося про те, що УРСР має створити власні банки, самостійно формувати цінову, фінансову, митну та податкову системи, свій державний бюджет та контролювати використання його коштів, а в разі потреби запровадити власну грошову одиницю.

«Парад суверенітетів» не єдине, що підкосило СРСР. Цьому сприяли також вільні парламентські вибори 1990 р., коли дозволили балотуватися не тільки комуністичній партії, а й іншим, опозиційним до неї. Тоді в Україні «Демократичний блок» отримав майже чверть мандатів. А у Західній Україні члени партії «Народний рух» навіть здобули перемогу. Серед членів «Демократичного блоку» було чимало прихильників незалежності України, і, пройшовши до уряду, вони отримували реальні важелі дії.

У такій ситуації Михайло Горбачов прийняв рішення переформувати СРСР, надавши республікам більше свобод і децентралізувавши владу. 24 грудня 1990 року депутати підтримали ідею перетворення СРСР на федерацію рівноправних суверенних республік (Союз Суверенних Держав). 17 березня 1991 року цю ідею винесли на всенародний референдум (який відбувся у 9 з 15 республік) і 83,4% виборців-українців проголосували «за». Ідея збереження СРСР, але з купою прав і свобод виглядала на той час хорошим компромісом. Проте, ця держава так і не народилася.

Далеко не всім подобалося рішення надати республікам самостійності. Група високопоставлених військових злякалася, що це призведе до розпаду Союзу. Підстави так думати дійсно були, бо шість республік (Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Молдова, Вірменія) відмовилися проводити березневий референдум, заявивши, що виходять зі складу СРСР. Тому військові вирішили зробити державний переворот. В історію він увійшов як серпневий путч 1991 року.

Учасники путчу хотіли зірвати створення Союзу Суверенних Держав, зберігши авторитарну модель СРСР, де всі прояви самостійності жорстоко придушувалися. Тому 18 серпня 1991 року вони об’єдналися у Державний Комітет із Надзвичайної Ситуації (ДКНС) заявивши, що відстороняють з посади генсека СРСР

Михайла Горбачова, і ставлять замість нього свою людину – Геннадія Янаєва. До уряду СРСР приїхали танки, демонструючи, що наміри у повстанців серйозні. Керівництво республік, зокрема, й Української, злякалося, що танки й розстріли будуть і в них. Вони не хотіли повернення до тоталітарного табору із залізною завісою і жорстким керівництвом. Тому одна за одною республіки почали відколюватися від СРСР, заявивши про свою незалежність.

За кілька днів путч придушили, але страх, що у «новому СРСР» можуть знову закрутити гайки і запустити маховик репресій залишився, і менше ніж через тиждень після початку путчу Україна оголосила про незалежність.

24 серпня 1991 року було проголошено Акт Незалежності України, а 1 грудня 1991 року громадяни України взяли участь у всенародному референдумі. У бюлетень було внесено Акт проголошення незалежності України, і питання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". У волевиявленні взяли участь 84,18 % виборців. Ствердну відповідь на питання бюлетеня дали 90,32 % голосуючих. 5 грудня 1991 року Леонід Кравчук президентську склав присягу. Так Україна отримала довгоочікувану незалежність. Залишалося, щоб її визнали інші.

Через тиждень після референдуму (8 грудня) відбулася доленосна зустріч у санаторії Віскулі, що у Біловіжській пущі (Білорусь). На ній остаточно визнали, що СРСР припинив існувати. На зустріч приїхали лідери трьох країни Леонід Кравчук (Україна), Станіслав Шушкевич (Білорусь) і Борис Єльцин (Росія), аби визнати розпад Союзу і домовитися, як вони ділитимуть території. Генсека СРСР Михайла Горбачова навіть не запрошували і повідомили про розвал Союзу постфактум, телефоном. Кажуть, він навіть здивувався, і розпереживався, що скажуть інші країни, але Горбачов на той час вже не мав реальної влади і можливості протидіяти цим процесам. Зустріч у Білорусі увійшла в історію як Біловіжська угода 8 грудня 1991 року. Окрім розпаду СРСР там також заявили про створення СНД – Співдружності Незалежних Держав.

На сьогоднішній день незалежність України визнана всім світовим товариством. Першими її визнали Польща і Канада (2 грудня 1991 року – одразу після референдуму), останніми – Багамські острови і Східний Тимор (27 вересня 2003 року).

Гроші і Конституція

Після референдуму події й далі розгорталися дуже швидко. 10 січня 1992 року введено в обіг окрему українську валюту - купоно-карбованці (паперові гроші, металевих монет тоді не було). Введення своїх грошей і незалежної банківської системи було необхідним кроком після відділення України від СРСР: потрібно було захистити ринок і покрити нестачу готівки. Спочатку нові гроші ходили разом із радянськими карбованцями, але буквально за 3 місяці (з квітня) повністю їх замінили. Купоно-карбованці мали бути тимчасовою валютою на кілька місяців, допоки не приймуть гривню, але проіснували аж до 1996 року. За цей час купоно-карбованці сильно знецінилися: побутові речі коштували спочатку тисячі, а потім вже – мільйони купоно-карбованців. Заробітну платню теж платити мільйонами, тому у ті роки в Україні всі були мільйонерами (хоч і купити на ті мільйони мало що могли).

У 1996 році влада України ввела в обіг гривні (паперові гроші та монети) і припинила друкувати купоно-карбованці. НБУ випустив в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 грн. і розмінну монету номіналом 1, 2, 5, 10, 25 і 50 коп. Всі карбованці мали бути обміняні на гривні за курсом 100 000 крб. = 1 грн. Одразу після введення гривні у 1996 році 1 долар коштував 1,8 грн.

Ще одним важливим моментом для незалежної України стало прийняття Конституції 28 червня 1996 року. Конституцію довго не могли прийняти, тому ВР розпочала безстрокове засідання, яке тривало майже добу, і протягом «Конституційної ночі» (14 годин) депутатів змусили голосувати поіменно, щоби набрати необхідну кількість голосів. Існує напівправдива історія, що в ту ніч у ВР зачинили двері і нікого не випускали, допоки не прийняли цей надзвичайно важливий для країни документ.

До 1996 року в Україні діяла Радянська Конституція 1978 року, трохи перероблена під незалежну країну. У той час, як інші колишні країни СРСР приймали свої власні конституції, які враховували їхні реалії, Україна з 1991 року сильно пробуксовувала. Це мало кілька причин: 1) по-перше, прийняття нової Конституції гальмували комуністи, яких влаштовував радянський варіант, і в яких у ВР була найбільша фракція; 2) по-друге, не було єдиного рішення по спірних моментах, як-то статус Криму чи української мови; 3) по-третє, серед депутатів, які брали участь у створенні Конституції, було не так багато юристів, і деякі її формулювання, які пропонувалися, виглядали неоднозначно з позиції права; 4) по-четверте, тодішній президент Леонід Кучма (очолював Конституційну комісію з 1994 року) хотів протягти у текст Конституції збільшення президентських повноважень, а ВР пручалася.

Дійшло до того, що президент та парламент уклали Конституційний договір (1995 року), за яким уряд забов’язується прийняти Конституцію протягом року. Спочатку все йшло добре, текст Конституції прийняли у першому читанні, але знову провалили у другому (і це під кінець терміну дії Конституційного договору (1995)). Цей провал розв’язував руки Леоніду Кучмі, і він вже було оголосив про всенародний референдум у вересні, куди збирався винести вигідний собі текст Конституції (референдум про затвердження Основного Закону). Про це він заявив 26 червня 1996 року. Ця заява настільки налякала ВР, що наступного дня, 27 червня, вони зібралися на безстрокове засідання, і сиділи там цілу добу, аж поки не ухвалили 28 червня Конституцію України.

Правоспадковість УНР

Зараз прийнято вважати, що Україна, як незалежна держава постала у серпні 1991 року. Але це був не перший раз, коли вона отримала незалежність. Попереднього разу незалежність оголосила УНР, відколовшись від Російської Імперії, коли у тій панувало безвладдя. Проте, на поч. ХХ ст. українська влада не змогла зберегти незалежність – країну захопили і силоміць включили до складу СРСР. Тоді, у 1921 році, уряд на чолі з Симоном Петлюрою втік закордон, де заснував уряд в екзилі (у вигнанні).

За часів Радянського Союзу в українського уряду в екзилі змінилося кілька президентів. Його осередок переїзджав до різних країн (Польщі, Франції, Німеччини, Чехії, США), де вів документи, займався дипломатичною та культурною діяльністю. А головне – існування українського уряду в екзилі було символом боротьби України за незалежність. І після розпаду СРСР УНР поєдналася з Україною.

Останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк приїхав до України, аби 22 серпня 1992 року передати президенту України Леоніду Кравчуку символічну грамоту. Це означало, що Україна стає правонаступницею УНР, а уряд в екзилі припиняє своє існування, бо більше не потрібен.

Президентські клейноди

Президентські клейноди – це символи державної влади. Сучасні клейноди виготовленні на замовлення президента України Леоніда Кучми 29 листопада 1999 року. Це – 4 предмети з державною символікою, які присутні на інавгурації президента України.

Перший з них – це прапор (штандарт) президента України - синє квадратне полотнище з зображенням у центрі гербу. Тризуб на прапорі вишитий за спеціальною технологією і здається об’ємним, за такою ж технологією зроблені і прапори королеви Великої Британії, президентів США та Франції.

Друга клейнода – Знак президента України – це орденський ланцюг, який під час інавгурації президент вдягає на шию. Ланцюг виготовлений із золота і важить 400 грамів. Він складається з 7 медальйонів, розписаних вручну, що зображають герби українських земель у різні періоди. Розписані медальйони чергуються з ювелірними, оздобленими гранатами. Цікаво, що у ланцюга немає застібки.

Третя клейнода – Гербова печатка президента України. Вона виготовлена зі срібла, має позолочену рукоятку і прикрашена лазуритовою кулею, схожу на планету Земля. Вага печатки – майже 500 гр. Відтиск печатки – це малий герб України (великого герба в Україні немає), довкола якого написано Президент України.

Четверта і остання клейнода – це срібна булава вагою 750 гр. Вона символізує спадкоємність і багатство української державної традиції. Булава прикрашена орнаментом та коштовним камінням, а головне – має секретний механізм. Якщо натиснути на спеціальну кнопку, прикрашену смарагдом, з булави витягається стилет (довгий ніж) із гравіруванням латинкою «OMNIA REVERTUTUR» («Все повертається»).