Національна гвардія України

НГУ була створено, оскільки не було певності, як поведуть себе частини Радянської армії дислоковані на території України, чисельність яких була на той час близько 1 мільйона чоловік. Основою НГУ стали окремі військові частини Внутрішніх військ та КДБ, що присягнули на вірність Україні. Від самого початку основним принципом служби в НГУ стала добровільність. Першим командиром гвардійців став Володимир Кухарець. Основною структурною частиною гвардії стала дивізія. У складі НГУ були створені підрозділи армійської авіації, танкові та моторизовані частини, артилерійські дивізіони, підрозділи гірських стрільців. Початково Нацгвардія підпорядковувалася Голові Верховної Ради України. Майже незмінними до самого розформування НГУ її завданнями були:

1. захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змінити їх насильницьким шляхом;
2. участь у підтриманні режиму надзвичайного стану;
3. участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха;
4. формування в особливий період частин для охорони і оборони найбільш важливих державних об'єктів;
5. надання допомоги прикордонним військам;
6. участь у бойових діях по відбиттю нападу ззовні та захисту безпеки України;
7. охорона дипломатичних і консульських представництв іноземних держав на території України;
8. участь в охороні громадського порядку.

Бойові операції НГУ

НГУ одразу отримала можливість здобути практичний досвід з виконання цих завдань. В 1992 році гвардійці забезпечували прикриття українсько-молдовського кордону, де йшла громадянська війна. У 1993-94 сили НГУ стали фактором, що забезпечив утримання Україною Криму. Присутність моторизованих частин 7 дивізії НГУ вгамувала місцевих мешканців та зірвала плани ФСБ Росії. Гвардійці ліквідовували протягом 90-их наслідки повеней на Закарпатті. Забезпечували громадський порядок під час шахтарських заворушень на Донбасі. У період кризи ЗСУ та інших силових відомств за оцінками експертів 30 тисячна НГУ була найбоєздатнішим військовим формуванням України. Цьому сприяла кадрова політика заснована на добровільності служби, патріотичність і професійність керівного складу, пріоритетність у фінансуванні та постійні навчання. Найбільше піднесення НГУ пов’язане з особою другого командувача - Олександра Кузьмука (1995-1996). Саме після цієї посади Кузьмук отримав міністерське крісло від Президента Л. Кучми.

В кінці 90-их починаються розмови про те, що «НГУ виконала свою історичну місію» та «дублює функції інших силовиків, що фінансово невигідно». Спершу Кучма перепідпорядкував собі НГУ, а вже 11 січня 2000 року підписав Закон про ліквідацію Національної гвардії України. Більша частина гвардійців разом зі спецпідрозділами гірських стрільців відійшла до Внутрішніх військ МВС, менша, зокрема танкові та артилерійські частини – до ЗСУ.

Історія НГУ

Історія створення та роз­будови НГУ до 2014 року стала відображенням внутрішньополітичних про­цесів в Україні, а тенденції її розвитку часто викреслю­валися в залежності від пер­сональних мотивацій укра­їнських політиків. Період з моменту створення НГУ у 1991 році і до 2000 року, коли НГУ була розформована, проде­монстрував, що український політикум та суспільство не змогли чітко визначити роль та функції НГУ в рамках систе­ми оборони держави. Більш того, НГУ часто розглядалась як потенційний силовий ін­струмент однієї з гілок влади, який може зруйнувати баланс сил в умовах загострення по­літичного протистояння. У 2007 році Президент Украї­ни Віктор Ющенко пропону­вав відновити Національну гвардію як силове відомство, підпорядковане безпосеред­ньо Президенту. Однак, тоді ця ініціатива не знайшла під­тримки.

Лише окупація Криму Ро­сією та поширення російської агресії на Донбас актуалізува­ли питання відтворення НГУ. 13 березня 2014 року Верхов­ною Радою України було при­йнято Закон України «Про На­ціональну гвардію України» який визначив НГУ як військове формування з пра­воохоронними функціями, що входить до системи Міністер­ства внутрішніх справ України і призначене для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспіль­ства і держави від злочинних та інших протиправних пося­гань, охорони громадського порядку та забезпечення гро­мадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами – із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припи­нення терористичної діяль­ності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терорис­тичних організацій, організо­ваних груп та злочинних орга­нізацій.

Крім того, закон визна­чив, що Національна гвардія України у взаємодії зі Зброй­ними Силами України бере участь у відсічі збройній агресії проти України та лік­відації збройного конфлік­ту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у вико­нанні завдань територіаль­ної оборони.

Відтворена у 2014 році, НГУ, яка стала спадкоєм­ницею внутрішніх військ, пройшла важкий період відродження оперативних частин в структурі НГУ із важким озброєнням, необ­хідним для нарощування бойових можливостей для забезпечення ефективно­го виконання своїх функцій в умовах сучасного зброй­ного конфлікту. Саме прак­тичні результати участі НГУ у протидії російській агре­сії, а також необхідність посилення інтегрованих можливостей всієї систе­ми оборони Української держави є головним кри­терієм, яким доцільно ке­руватися у процесі рефор­мування НГУ.

Головна мета Національної гвардії України – в мирний час захищати громадян від організованих злочинних угруповань, від будь-якої небезпеки, провокацій. А в час військовий – протистояти агресії, захищаючи країну, – зазначив він. Саме Національна гвардія, маючи мобільні підрозділи, можливість швидкого розгортання, «повинна першою зустріти ворога і дати можливість частинам регулярних Збройних Сил повністю перейти в контрнаступ».

Гранична чисельність Національної гвардії визначена законом у 60 000 військовослужбовців.

В особливий період чисельність Національної гвардії України збільшується на кількість особового складу, призваного на військову службу на виконання указів Президента України про мобілізацію, затверджених законами України.

Закон "Про Національну гвардію України"

Стаття 1. Призначення та завдання Національної гвардії України

Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Стаття 2. Основні функції Національної гвардії України

Основними функціями Національної гвардії України є:

1) захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом;

2) охорона громадського порядку, забезпечення захисту та охорони життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян;

3) участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, що створюють небезпеку для життя та здоров’я громадян;

4) забезпечення охорони органів державної влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, участь у здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб;

5) охорона ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання державної власності, важливих державних об’єктів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

6) охорона спеціальних вантажів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

7) охорона дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні;

8) охорона центральних баз матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України;

9) участь у здійсненні заходів, пов’язаних з припиненням збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, а також заходів щодо недопущення масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

10) участь у спеціальних операціях із знешкодження озброєних злочинців, припиненні діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій на території України, а також у заходах, пов’язаних із припиненням терористичної діяльності;

11) участь у припиненні масових заворушень;

12) участь у відновленні правопорядку у разі виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, розблокуванні або припиненні протиправних дій у разі захоплення важливих державних об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

13) участь у підтриманні або відновленні правопорядку в районах виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю та здоров’ю населення;

14) участь у відновленні конституційного правопорядку у разі здійснення спроб захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, у відновленні діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

15) участь у ліквідації наслідків надзвичайних або кризових ситуацій на об’єктах, що нею охороняються;

16) участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану;

17) участь у виконанні завдань територіальної оборони;

18) оборона важливих державних об’єктів, спеціальних вантажів, переліки яких визначаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральних баз матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України;

19) участь у припиненні групових протиправних дій осіб, узятих під варту, засуджених, а також ліквідації наслідків таких дій в установах попереднього ув’язнення, виконання покарань.