Здобутки української науки

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

Україна – країна науки

Українська земля дала світу багатьох талановитих людей. Саме у нашій країні народилися майже десяток лауреатів найпрестижнішої відзнаки у галузі науки та літератури – Нобелівської премії.

Хто вперше винайшов та описав явище Х-опромінювання?

Практично кожна людина неодноразово стикалась із процедурою медичних обстежень. Одна із найпоширеніших методик діагностики є так зване рентгенівське опромінення, що дозволяє відстежити, наприклад, наявність внутрішніх ушкоджень у організмі людини, патологічні зміни у внутрішніх органах та ін.

Свою назву фізичне явище та медичний метод, заснований на явищі отримав за прізвищем німецького фізика Вільгельма Кондрада Рентгена (1845-1923), якому приписують це відкриття

Проте, чи був В.К. Рентген єдиним першовідкривачем цього явища? На думку багатьох дослідників попередником Рентгена у цьому відкритті був український вчений професор Іван Пулюй (1845 – 1918) – уродженець містечка Гримайлів (сучасна Тернопільська область). Саме він у 1896 р. першим детально описав явище, відкрите німецьким фізиком, та поглибив знання людства щодо властивостей Х-променів, описавши процеси що відбуваються на атомарно-молекулярному рівні. Проте саме В.К. Рентген, а не І. Пулюй став першим лауреатом Нобелівської премії з фізики у 1901 р.

Іван Пулюй – популяризатор українського слова

Не дивлячись на те, що у сучасному світі побутує стереотипне уявлення про людей науки, як тих, що відкидають ідею існування Бога (так званий атеїстичний світогляд), Іван Пулюй – успішний фізик та викладач найпрестижніших університетів Центрально-Східної Європи був віруючою людиною. Ба, більше – реалізував свій талант не лише як дослідник, але й як обдарований перекладач.

Разом із класиком української літератури Іваном Нечуєм-Левицьким Іван Пулюй продовжив справу іншого видатного представника українського відродження – Пантелеймона Куліша, а саме переклали «Біблію» українською мовою

Через запровадження урядом Російської імперії низки обмежень щодо друку книг українською мовою робота щодо підготовки видання велась на території Австро-Угорської імперії. Цікаво, що автори перекладу належали до різних християнських конфесій: П. Куліш та І. Нечуй-Левицький були православними, І.Пулюй – греко-католиком.

Українська історія мала не один приклад подібного творчого єднання між українцями різних конфесій та регіонів. Результатом їхньої творчої співпраці стала поява першого українського видання Біблії у 1903 р. у Лондоні завдяки підтримці Британського Біблійного товариства. У майбутньому Біблія перевидавалась у Відні (1912), Берліні (1921; 1930), Нью-Йорку (1947). На теренах незалежної України Біблія у перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя побачила світ лише у 2000 р.

Як Український гімн дві України з’єднав

Немає в Україні людини, яка не знала хоча б кілька рядків національного гімну України – «Ще не вмерли України». Проте чи знаєте Ви, що творці цього гімну – поет Павло Чубинський та композитор Михайло Вербицький були підданими двох імперій, – Російської та Австро-Угорської, – до складу яких у ХІХ ст. входили українські землі.

У січні 1863 р. у галицькій газеті «Мета» з’явився текст віршованого твору П. Чубинського

У січні 1863 р. у галицькій газеті «Мета» з’явився текст віршованого твору П. Чубинського (1839 – 1884) – етнолога, поета, громадського діяча з Борисполя (нині Київська область). Найімовірніше саме ця публікація надихнула галицького греко-католицького священника, композитора й хорового диригента Михайла Вербицького (1815 – 1870) на створення мелодії до цього твору.

Вперше «Ще не вмерла Україна» було публічно виконано у Перемишлі (нині територія Республіки Польща) у березні 1865 р. на відзначення річниці народження Тараса Шевченка. Таким чином національний гімн України є символічним виразом єднання українців Наддніпрянщини (так званої «підросійської України») та Галичини, Буковини й Закарпаття (так званої «підавстрійської України») у прагненні власної незалежної держави.

Український слід у Кремнієвій долині

Любомир Романків розробив для IBM перші в світі магнітні головки, для запису інформації

Чи Ви знаєте, що одна з найбільш успішних компаній сучасності послуговується результатами винаходу уродженця України? Любомир Романків народився 1931 р. у містечку Жовква (нині Львівська область). У 1944 р. його родина не бажаючи вдруге потрапити до радянської окупації емігрує до Західної Європи, а пізніше за океан – до Канади. На новій батьківщині Любомир Романків наполегливо вчиться та здобуває блискучу освіту інженера-електротехніка у Університеті Альберта (Канада) (1957) та Массачусетському технологічному інституті (США) (1962). Любомир Романків розробив для IBM перші в світі магнітні головки, для запису інформації. Технологію придбала компанія Apple та на основі використання цієї технології створила модель одного з перших персональних комп’ютерів. Попри те, що Любомир Романків добився професійного визнання саме у США, він продовжує приділяти багато часу життю української громади та, зокрема, розвитку української молодіжної організації «Пласт», як на американському континенті, так і в Україні.

Шлях на місяць починався у Полтаві

«Коли я на світанку у березні 1968 року із завмиранням серця стежив на мисі Кеннеді за стартом ракети, що несла корабель «Аполон» у напрямку Місяця, я думав у цей час про українця Юрія Кондратюка, який 50 років тому розробив ту саму трасу, по якій належало летіти нашим астронавтам: Боже мій!», – ці слова належать Джону Корнеліусу Губолту – одному із керівників так званої «місячної» програми США. 1 липня 1969 р. американський астронавт Ніл Армстронг став першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця. Небагато людей знають що політ американської ракети «Апполон – 11» став практичним втіленням ідей українського інженера Юрія Васильовича Кондратюка (справжнє ім’я Олександр Гнатович Шаргей) (1897 – 1942). Саме він розробив теоретичні підвалини майбутніх міжпланетних польотів, а також найекономічніший варіант подорожі людини на Місяць. Свої ідеї Юрій Кондратюк виклав у книзі «Завоювання міжпланетних просторів» (1929).

Небагато людей знають що політ американської ракети «Апполон – 11» став практичним втіленням ідей українського інженера Юрія Васильовича Кондратюка

Факт, що вражає – формально Юрій Кондратюк мав лише середню освіту, яку здобув у Полтавській гімназії. Після кількох тижнів студентства у Петроградській Політехніці (нині Санкт-петербурзький політехнічний університет Петра Великого), юнака захоплює вир революції, і він полишає навчання. За своє життя Юрій Кондратюк змінив багато фахів, керував спорудженням масштабних інженерних об’єктів. Наприклад, серед його творінь – перша вітряна електростанція збудована у Криму (1934). Технології та інженерні рішення, застосовані Ю. Кондратюков використовувались й при спорудженні інших визначальних об’єктів, серед яких – Останкінська вежа у Москві та ін.

Тепер ми можемо лише припускати, що ще міг відкрити світу цей талановитий український вчений та інженер. Проте на заваді планам стала німецько-радянська війна, що розпочалася наприкінці червня 1941 р. Юрій Кондратюк добровільно вступив до підрозділів так званого народного ополчення у липні 1941 р. та пропав безвісти у лютому 1942 р. За деякими версіями життя винахідника обірвалось в одному з нацистських концтаборів. Пам'ять про Юрія Кондратюка живе не лише в Україні, але й в США – країні, що реалізувала ідеї українського інженера. На космодромі Канаверал є пам’ятник, а ім’я Юрія Кондратюка носить один із кратерів на зворотному боці Місяця, а також Національний технічний університет у його рідній Полтаві.

«Те, що створено одним людським розумом не може бути нерозгаданим іншим»

2012 р. багато людей усього світу очікували з острахом. А усе через передбачення, викладене у так званому Календарі Майя – давньому народу Центральної Америки, творцю однієї з найзагадковіших цивілізацій Згідно нього саме на цей рік припадала зміна епох, в якій містично налаштовані люди вбачали ознаки кінця світу. А чи знаєте Ви, що людина, яка розшифрувала код писемності майя народився у маленькому українському містечку неподалік від Харкова?

Її ім’я – Юрій Кнорозов (1922 – 1999). Закінчивши середню школу у 1937 р., юнак вступив на історичний факультет Харківського державного університету (нині Харківський національний університет імені В. Каразіна), проте закінчити його так і не зміг. На заваді стала німецько-радянська війна. Життя Ю. Кнорозова у період 1941 – 1945 рр. було наповнено драматичними та водночас знаковими подіями: життя у нацистській окупації, перехід лінії фронту, продовження навчання на історичному факультеті Московського державного університету, служба в армії.

Обравши своєю спеціалізацією етнографію, Ю. Кнорозов захопився дешифруванням писемності народу майя, не дивлячись на те, що наукова спільнота вважала реалізацію цього завдання неможливою. Вчений поєднав знання давніх мов із математичною статистикою. За допомогою своєї методики (так званої «позиційної статистики») він зміг дешифрувати тексти майя, а також народів одного з найбільш загадкових островів світу – Пасхи. Матеріалом для роботи Ю. Кнорозова слугували матеріали трьох рукописів майя (так зв. «Паризького», «Мадридського» і «Дрезденського»). На самій батьківщині майя вчений зміг побувати лише у 1990 р. за кілька років до смерті.

«Кожна людина повинна бачити сонце!»

В Одесі розповідають легенду: одного разу молодий лікар, який тільки-но приїхав до міста, побачив незрячого чоловіка, який йшов із паличкою та простукував нею свій шлях. Лікар вигукнув: «Кожна людина повинна бачити сонце!»…Звали цю молоду людину – Володимир Філатов.

Володимир Філатов (1875 – 1956) народився у с. Михайлівка Пензенської губернії (нині Російська Федерація) у «медичній родині»: його батько – Петро Філатов та четверо з шести братів батька були лікарями. Тому й не дивно, що Володимир, після закінчення гімназії обирає медичний факультет Московського університету. Тут його викладачами були вчені світового рівня – Микола Скліфосовський, Іван Сєченов, Столєтов. Отримавши диплом лікаря В. Філатов працює у Московській очній клініці (1899 – 1903), а у 1903 р. переїжджає до Одеси – міста, з яким будуть пов’язані усі досягнення цього видатного медика. Дізнавшись про успішно проведену операцію із пересадки донорської рогівки, яку у 1905 р. виконав австрійський офтальмолог Едуард Цирм, В. Філатов вісьмома роками робить власну спробу з пересадки рогівки, утім операція завершується невдало. Проте молодий лікар не полишає цю ідею і вже 1914 р. першим у Східній Європі виконує цю унікальну процедуру (кератопластика).

Лікар намагався зробити усе, аби зменшити страждання своїх пацієнтів у ході лікування. Наслідком цього стала розробка технології, що у медицині отримала назву «філатовське круге стебло» (1916 р.) Суть методу передбачав перенесення з донорської ділянки до потрібного місця додаткового пластичного матеріалу, тобто м’яких тканин у вигляді круглого клаптя, який складається зі шкіри та підшкірної жирової клітковини.

У 1931 р. ним було розроблено унікальний метод із збереження рогівки вже померлих людей для подальшої пересадки (трансплантації). У 1936 р. в Одесі було створено Інститут експериментальної офтальмології, директором якого став В. Філатов. За своє довге життя академік виховав цілу плеяду видатних учених, серед яких - академік Н.О. Пучковська, яка керувала Інститутом після смерті Філатова протягом 29 років. У 1950 р. В. Філатов був номінований на здобуття Нобелівської премії з фізіології та медицини.

У 1950 р. В. Філатов був номінований на здобуття Нобелівської премії з фізіології та медицини

В. Філатов щиро любив Одесу – місто, в якому він реалізувався як вчений і лікар. Він не міг прийняти методи, якими послуговувалась більшовицька влада, зокрема під час так званих антирелігійних кампаній 1930-х. Коли влада вирішила зруйнувати Спасо-Преображенський храм, а на його місці збудувати громадський туалет, вченому вдалося зупинити цей ганебний процес. Замість туалету з’явився фонтан, який серед одеситів отримав назву – «Ваза Філатова». На разі храм відбудовано, а збережена Ваза розташована поруч.

Цікаві факти:

1 / 8

Перший український лауреат Нобелівської премії. Чи знали ви, що першим вихідцем з України, який став лауреатом Нобелівської премії був фізіолог, мікробіолог, один з основоположників порівняльної патології та імунології Ілля Мечников (1845 – 1916) (народився у с. Іванівка Харківської губернії). У 1908 р. він спільно із німецьким вченим Паулем Ерліхом (1854 – 1915) (автор медичного терміну «хіміотерапія») стали лауреатами цієї почесної відзнаки у галузі медицини та фізіології. На основі їхнього відкриття розпочалося вивчення аутоімунних захворювань людини.

Той, хто переміг чуму. У середньовіччі цю хворобу називали «чорною смертю», вона наводила жах та забирала життя мільйонів людей. А переміг її виходець з українського Приазов’я – Володимир Хавкін (1860 – 1930), уродженець м. Бердянськ (Запорізька область). Випускник Одеського університету працював лікарем в Індії та вивчав можливості людського організму, ставлячи досліди на самому собі. У 1896 р. він винайшов речовину, яка стала основою для першої вакцини проти чуми. Ще раніше талановитому лікарю вдалося розробити протихолерну вакцину.

Українська мова – мова науки. Іноді можна почути, що українська не може бути мовою науки. Буцімто в ній немає відповідників технічній та науковій термінології. Іншими словами, нею можна говорити, співати, розповідати анекдоти та сваритися, проте неможливо творити й описувати науку. Насправді, подібні твердження є глибоко маніпулятивними. Дійсно, протягом тривалого часу українці були позбавлені права здобувати освіту своєю рідною мовою. Мова освіти (російська, німецька чи польська) визначала й мову науки. Утім, в умовах, коли в українців з’являлась можливості для розвитку своєї культури це одразу відбивалось й у науці та її мові. У 1973 р. у Києві побачила світ перша у світі «Енциклопедія кібернетики» (головний редактор – академік Віктор Глушков), що була написана українською мовою. Українською було сформовано основні поняття цієї важливої науки (кібернетика – наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання й перетворення інформації у складних системах управління), саме з цієї мови терміни й визначення потрапили до інших мов світу.

Людина з вулиці Дерибасівської…або українське коріння кінематографу. 1995 р. світ урочисто вшановував перше століття від початку одного із наймасовіших видів мистецтва – кінематографу. Проте чи ви знаєте, що перший кінопоказ відбувся ще у 1893 р. в Одесі? У місцевому готелі «Франція» відбулася публічна демонстрація двох кінофільмів, знятих «кінескопом» на Одеському іподромі: «Вершник» та «Метальник списа». Винахідником «кінескопу» був виходець з кріпацької селянської родини Йосип Тимченко (1852 – 1924), який народився у с. Окіп Харківської губернії. У січні 1894 року на IX з'їзді дослідників природи та лікарів Російської імперії Тимченко за допомогою свого апарату демонстрував зображення на екрані. Учасники з'їзду схвально сприйняли апарат Тимченка й висловили подяку винахіднику. Утім, через те, що Й. Тимченко не запатентував свій винахід, слава першовідкривачів дісталася братам Луї і Огюсту Люм’єр, що здійснили першу демонстрацію фільму 28 грудня 1895 р., тобто через два роки після кінопоказу Й. Тимченка.

Зварювання це не завжди про метал. У 1993 р. співробітники українського Інституту електрозварювання імені Євгена Патона провели серію експериментів, внаслідок яких було підтверджено гіпотезу щодо можливості з’єднання різних м’яких тканин живих організмів шляхом зварювання. У даній технології зварювання застосовується високочастотний струм, що дозволяє максимально знизити можливе ураження органічних тканин. Це унікальне рішення стало наслідком роботи наукової групи під керівництвом академіка Бориса Патона.

Український трамвай: від Петербургу до Києва транзитом через Берлін. Чи ви знаєте, що містом, де з’явилась перша лінія постійно діючого електричного трамваю у Російській імперії був Київ? І сталося це у 1892 р. Проте ідея розвитку подібного транспорту виникла десятиріччям раніше. Її автором був уродженець м. Лохвиця Полтавської губернії (нині Полтавська область) Федір Піроцький (1845 – 1898), випускник престижних воєнних навчальних закладів – Костянтинівського кадетського корпусу та Михайлівської воєнної артилерійської академії. Під час своєї служби у Києві Федір Піроцький знайомиться із видатним російським інженером і винахідником Павлом Яблочковим (1847 – 1894). Можливо, саме той надихнув молодого офіцера на створення й реалізацію новаторських технічних проектів. У 1880 р. він розробляє план модернізації трамваю у Санкт-Петербурзі. Протягом трьох тижнів вересня вагони на електричній тязі возили пасажирів однією з невеличких ділянок колії. Утім, талановитий інженер не мав коштів, аби продовжити експеримент. Більше того, його ідеї були вороже сприйняті підприємцями, що мали прибутки від кінного трамваю (т.зв. «конки»). Натомість німецький підприємець та інженер Карл Генріх фон Сіменс (1829 – 1906) одразу зрозумів, які перспективи має електротранспорт. І вже у 1881 р. Берлін став першим європейським містом, де була побудована та запущена постійна лінія електричного трамваю. У Придніпров’ї перший електричний трамвай з’явився на вулицях губернського Катеринослава (нині м. Дніпро) у 1895 р. Цю лінію обслуговувала приватна компанія із іноземним (бельгійським) капіталом. А у 1897 р. мрію Федора Піроцького вчергове реалізувала катеринославська міська влада, проклавши трамвайну лінію, що належала саме місту.

Той, хто відкрив людству космос. Наприкінці 1950-х – на початку 1960-х людству вступило у нову еру свого розвитку – освоєння космічного простору. Одним із першопроходців на цьому шляху був український вчений, інженер-конструктор, керівник радянської космічної програми Сергій Корольов (1907 – 1966). Саме він, уродженець м. Житомир, був керівником радянських проектів із запуску першого штучного супутника землі (1957 р.), польоту першої людини у космос (1961 р.). Цікаво, що свого роду проміжним етапом на шляху до космічних польотів, стало конструювання першої у світі міжконтинентальної балістичної ракети Р-7. Не дивлячись на її військове призначення, технології апробовані під час її конструювання уможливили створення ракет-носів «Супутник» та «Схід», що використовувались для космічних польотів.

Ангел-охоронець світової культурної спадщини. Якщо вчені приносять, щось в науку, то істориків мистецтва можна у повній мірі вважати вченими, хто зберігає культурне надбання людства. До категорії останніх належав Борис Возницький (1926 – 2012) – український мистецтвознавець, багаторічний директор Львівської галереї мистецтв (нині вона носить його ім’я). Багато музейників й досі називають Б. Возницького «ангелом-охоронцем» української мистецької спадщини. Не дивлячись на відвертий вандалізм, що у радянські часи прикривався боротьбою із релігією, Возницькому вдалося врятувати для нащадків твори мистецтва загальносвітового значення. Саме завдяки ньому вдалося зберегти унікальні дерев’яні скульптури Іоанна Георгія Пінзеля (1707 (?) – 1761 (?)), картини австрійського живописця Мартино Альтамонте (1657 – 1745), сакральні скульптури данського митця Берталя Торвальдсена (1770 – 1844) та ін. Саме завдяки зусиллям Бориса Возницького було збережено та почасти відновлено унікальні архітектурні пам’ятки – Олеський замок (ХІІІ – ХVIII ст.), Золочівський замок (XVII – XVIII ст.) та ін.

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі