Наприкінці 1980-х рр. у політичному житті України почала зростати роль т. зв. неформальних, самодіяльних організацій, які склали конкуренцію КПРС. Однією з них став і створений у 1988 р. Народний рух України, який підтримав «непорушність СРСР як єдиної держави», хоча і в якості реформованої союзної федерації (В. Яворівський, І. Драч, Д. Павличко). Втім, серед рухівців була радикально налаштована група, що виступала за вихід України зі складу СРСР (В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, С. Хмара).
Погіршення соціально-економічного становища у шахтарських регіонах викликало масовий страйк 15 липня 1989 р. у Макіївці, який підтримали колективи шахт не лише Донбасу, а й Луганщини та Львівсько-Волинського басейну. Страйкарі ліквідовували парткоми, висловлювали недовіру лідерам профспілок тощо.
Події прискорилися у зв’язку з розвалом радянсько-партійної системи управління, зростанням активності молоді.
Напередодні річниці проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР відбулася масова акція за підтримку незалежності України, т. зв. «Живий ланцюг», або ланцюг «між Львовом та Києвом». Подібна акція дещо раніше відбулася в балтійських республіках. Там «живий ланцюг» об’єднав три столиці – Вільнюс, Ригу та Таллінн. Ініціаторами акції в Україні стали члени Народного руху України, зокрема брати Горині. З метою залучення великої кількості людей (від 500 тис. до 3 млн. українців) акцію провели не 22-го, а 21 січня (неділя) 1990 р. У Львові дана акція завершилася ще й масовим мітингом. Його учасники переживали емоційне піднесення, лунали розмови про незалежність України, до якої залишалося трохи більше ніж півтора року.
Декларація про державний суверенітет України
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У документі вперше проголошувалось верховенство законів республіки стосовно законодавства СРСР. Державний суверенітет визначався як верховенство, самостійність, повнота та неподільність республіканської влади в межах території СРСР. Цей документ став продовженням «параду суверенітетів», які знаменували розпад радянської тоталітарної імперії та прискорив шлях до незалежності нашої країни.
Зростання громадської непокори. «Революція на граніті»
У жовтні 1990 р., коли з’явилася пропозиція підписання нового союзного договору, українське студентство виступило проти цього. Протести та голодування на площі Жовтневої революції (нині Майдан Незалежності) увійшли в історію як Революція на граніті. Ця подія стала одним із перших сигналів волевиявлення молоді про бажання жити в незалежній самостійній українській державі.
Спроба державного перевороту у СРСР. Відновлення української державницької думки.
19 листопада 1990 р. голова Верховної Ради Росії Б. Єльцин визнав суверенітет України. Комуністична партія України, намагаючись отримати для себе певні дивіденди, запропонувала обрати президентом республіки С. Гуренка, першого секретаря ЦК КПУ. У свою чергу, у Кремлі розпочалася підготовка до можливого введення надзвичайного стану.
Для збереження унітарної держави М. Горбачов ініціював проведення 17 березня 1991 р. всесоюзного референдуму щодо подальшої роли СРСР. В Україні паралельно пройшов і республіканський референдум, де більшість опитуваних (80,2%) висловилися за входження республіки до Союзу радянських суверенних держав. Референдум виявив відсутність чітких уявлень у громадян УСРС про можливий розвиток подій у подальшому. В свою чергу, у лавах керівної партії загострювалася ідеологічна криза.
19 серпня 1991 р. було оголошено про створення Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС), що оголосив про введення надзвичайного стану у деяких районах СРСР, припинення виходу більшості ЗМІ. Президент СРСР М. Горбачов був блокований на своїй дачі у м. Форос.
Реакція на дії путчистів у різних республіках, передусім української, була неоднаковою. Українське керівництво (зокрема, Верховна Рада) зайняло вичікувальну позицію. Верхівка КПУ, більшість місцевих органів влади та партійних комітетів підтримали ДКНС.
21 серпня біля Білого дому почався санкціонований мітинг, де взяло участь приблизно 100 тис. осіб. До мітингуючих звернувся президент РРФСР Б. Єльцин, який оголосив про «державний переворот» (створення ДКНС), а його членів назвав «державними злочинцями». Путч провалився, що дискредитувало КПРС, утім для прихильників незалежності України це був шанс.
Акт проголошення незалежності України
24 серпня 1991 р. відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, на якій було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Для підтвердження Акту Верховна Рада прийняла постанову про проведення всеукраїнського референдуму, який відбувся в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 областях, Автономній республіці Крим, Києві та Севастополі. У голосування взяли участь 31 млн. 891 тис. 742 виборці. На підтримку незалежності висловились 90,32% тих, хто брав участь у голосуванні.
1 грудня 1991 р. відбулися вибори першого Президента України. На цю посаду більшістю голосів (61,59%) було обрано Л. Кравчука.
Закріплення основ суспільного та державного ладу: прийняття Конституції України
У листопаді 1995 р. була утворена робоча група у складі представників Верховної Ради, Президента та представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проекту. Впродовж понад півроку розроблялися та розглядалися положення, робилися численні правки. Із дотриманням усіх формальних процедур, 28 червня 1996 р. на сесії Верховної Ради України була прийнята та введена у дію Конституція (Основний Закон) України. Документ закріпив правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Важливо, що Конституція України стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій Українського народу.