Ситуація напередодні революцій
Упродовж попередніх тридцяти років у різних частинах Європи відбувалися народні заворушення й повстання, посилювалася політична агітація. Революційні події 1848–1849 рр. мали соціально-політичні (знищення залишків феодалізму; поліпшення умов праці індустріальних працівників) та національні передумови (національне об’єднання; вихід зі складу існуючих імперій). Відповіддю стали революції 1848–1849 рр. у багатьох європейських країнах
Особливості революцій в окремих країнах Європи
У Франції революція розпочалася 22 лютого 1848 р. Напередодні у країні були заборонені різні політичні маніфестації і збори. Але прихильники реформи влаштували «реформістські банкети», де, зокрема критикували уряд. На 22 лютого було призначено черговий «банкет», заборонений урядом. У відповідь парижани почали будувати барикади. На бік повсталих перейшли і гвардійці. Декілька днів осади та штурму урядових установ завершилися перемогою повсталих: Франція була проголошена республікою.
Напередодні землі Німеччини охопили масове безробіття, голод, що спричинило голодні бунти у великих містах Німеччини й Австрії. До повсталих приєдналася прусська армія. Масові демонстрації відбулися у Берліні. Втім, надії на перетворення країни на республіку закінчилися провалом, революція була придушена.
В Італії революція почалася з народного повстання у Палермо на початку 1848 р., далі охопило Мілан та інші провінційні міста. Король П’ємонту Карл Альберт приєднався до повсталих та оголосив війну Австрії. Австрійські війська змушені були відступити через брак сил. Влітку 1848 р. була підписана угода про створення Італійської держави, королем якої став Карл Альберт. Наступним етапом революції були повстання під проводом Д. Гарібальді та Д. Мадзіні, які виступали за демократичні перетворення в об’єднаній «знизу» Італії. Проте оголошена внаслідок повстання Римська республіка у 1849 р. проіснувала недовго.
Під впливом економічної кризи 1847 р. та революційних виступів у Франції, деяких державах Німецького союзу в Австрії розпочалася демократична революція. Унаслідок повстання у Відні, жорстоко придушеного військами та поліцією, спалахнула ціла низка повстань. На вулиці міста вийшли студенти, які вимагали громадянської рівності, загального народного представництва. Під тиском протестувальників влада пішла на поступки: зокрема, був створений новий уряд, проголошено нову Конституцію (втім, скасовану за декілька років потому).
Повстання у Відні підтримали в Угорщині та Хорватії. У Будапешті люди вийшли на вулиці, вимагаючи, зокрема возз’єднання з Трансільванією. Групу демонстрантів очолив поет Ш. Петефі; ідеологом був Л. Кошут. Під тиском революціонерів влада пішла на поступки: створення нового уряду, скасована панщина та інші феодальні пережитки; було скасоване кріпацтво, земля передана селянам. Проте вже восени 1848 р. поновився наступ на повстанців, на початку 1849 р. угорсько-хорватські війська взяли Будапешт. Угорський уряд переїхав до Дебрецена, де було проголошено про створення Угорської республіки. Але вже у травні 1849 р. на підкріплення до урядових військ прийшла російська армія. Сили були нерівними, й угорська революційна армія була розгромлена.
«Весна народів» на українських теренах: особливості
«Весна народів» пробудила галицьких русинів до свідомого політичного життя. Першими виступили діячі польського національного руху (Центральна рада народова, або ЦРН), що мали на меті відбудову «Історичної Польщі» в кордонах до 1772 р.
Розвиток національного руху русинів. В. Подолинський та «Слово перестороги»
Необхідність вироблення певної стратегії у розвитку українського руху змусила замислитися, зокрема сільського греко-католицького священника Василя Подолинського. У своєму публіцистичному творі «Слово перестороги», виданим польською мовою у 1848 р., автор піддає критиці абсолютизм, обстоює ідеал рівноправності. Найкращим варіантом, на його думку, була незалежна Україна у федеративному зв’язку слов’янських демократичних республік.
Головна Руська рада і «Руський собор» як національно-політичні організації українців на Галичині
Під впливом революційних подій львівські українці 19 квітня 1848 р. від імені всіх українців Галичини подали на ім’я цісара (імператора) петицію з низкою демократичних вимог (введення української мови у школах; зрівняння в правах духівництва всіх обрядів тощо). У результаті подальших подій лідери інтелігенції, греко-католицького духовенства на чолі з єпископом Г. Яхимовичем утворили у Львові Головну Руську Раду (ГРР) – першу українську організацію, що представляла українське населення Східної Галичини перед центральним урядом. Її друкованим органом стала «Зоря Галицька», перша газета українською мовою у Львові.
Діячі ГРР у своїй першій відозві задекларували етнічну єдність українських («руських») земель під владою Австрії та Росії. Діяльність ГРР зустріла неприхильне ставлення з боку польської Центральної Ради Народової, що ініціювала створення «Руського собору» разом із власним виданням – «Дневник Руський».
Через суперечності з поляками, ГРР змінила свої вимоги. 9 червня 1848 р. вона вперше звернулася до імператора з проханням поділу Галичини на польську та українську частини із двома окремими адміністраціями. Ця ідея була озвучена і на Слов’янському з’їзді в Празі. Ініціаторами з’їзду були діячі чеського національного руху, які висунули ідею створення федерації зі слов’янських народів, що входили до складу імперії Габсбургів. Окрім них, на з’їзді були представники українського (ГРР) та польського рухів. Без суперечок між делегатами не обійшлося. Втім, результатом з’їзду стала підписана «Вимога українців у Галичині» щодо рівності у правах на використання польської й української мов у навчальних закладах; утворення спільних керівних органів влади тощо. Проект поділу Галичини на польську та українську частини було відкладено та передано на розсуд імперській владі. Важливим здобутком для українців Галичини, Буковини й Закарпаття стало скасування кріпосного права, проведене австрійським урядом.
З метою боротьби проти угорської революції імперський режим створив т.зв. «національну гвардію», організував спеціальну селянську оборону на галицькому Підкарпатті. За ініціативи ГРР було утворено «Батальйон руських гірських стрільців» – перший добровольчий курінь українців. Ідея цього куріня пролунала у гімні галицького діяча, поета Івана Гушалевича.
Створений у 1849 р. батальйон мав захищати карпатські переходи на Угорщину. Втім, через придушення угорського повстання російськими військами у 1850 р., мусив повернутися. Важливо, що добровольчий курінь був передвістником організації Українських січових стрільців, створеної у 1914–1918 рр.
Повстання на Буковині. Селянський рух Лук’яна Кобилиці
У березні 1848 р. у Чернівцях та інших містах розпочалися революційні події. Відповіддю уряду створення Національної гвардії.
Австрійський парламент напередодні повстання нараховував, зокрема 8 депутатів від Буковини (одним з них був Лук’ян Кобилиця). Депутати від Буковини діяли спільно з представниками від іншого регіону – Галичини.
Невдоволений рішенням австрійського парламенту Л. Кобилиця повернувся до Буковини, ініціювавши повстання. З озброєним загоном своїх прихильників він їздив по селам, усував австрійських чиновників та землевласників та передавав землю селянам. Повстання швидко поширювалося.
Австрійська влада була змушена задіяти проти повсталих регулярні війська. Л. Кобилицю було заарештовано, під час тривалого слідства і тортур він помер. Повстання було придушено.
Революційні події на Закарпатті
Упродовж 1848–1849 рр. революція охопила і Закарпаття. Проте у серпні 1849 р. 100-тисячна російська імперська армія, під командою генерала І. Паскевича, побувала на Закарпатті та придушила повстання.
Втім, ідеї про об’єднання Закарпаття зі Східною Галичиною та Північною Буковиною в окрему автономну адміністративну одиницю імперії лунали все гучніше, зокрема від священика Греко-католицької церкви, письменника, педагога Олександра Духновича. Цю ідею також поділяв закарпатський учений і громадсько-політичний діяч Адольф Добрянський. Разом Духновичем він установив зв’язки з ГРР. У січні 1849 р. закарпатська делегація, очолювана А. Добрянським, вручила імператору Францу Йосифу І петицію з вимогою об’єднати Східну Галичину, Північну Буковину й Закарпаття в єдине адміністративне утворення. Після цього закарпатці ще кілька разів зверталися з такими проханнями, проте імперський уряд не задовольнив прагнення русинів. Хоча певні поступки були зроблені: у 1850 р. було створено т. зв. «Руський Дистрикт» із заселених українцями земель Закарпаття зі столицею в Ужгороді. Одним із очільників став А. Добрянський.
Вперше за довгий час українська ідея вийшла на шлях історичного поступу.