Українське козацтво

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

Козацтво як явище Дикого Поля

Українське козацтво є, мабуть, самим яскравим явищем української історії. Воно виникло на пограниччі слов’янського та тюркського світів та ввібрало в себе багато рис обох цивілізацій.

Умовою існування козаків як вільної спільноти була наявність відкритого простору українських степів – Дикого Поля.

Аналоги українського козацтва

Умови, подібні українському Дикому Полю, існували і в сусідніх з Україною краях. В умовах вільних земель та віддаленості від центру держави, спільноти вільних воїнів склалися також на Балканах – угорські секеї, гайдуки, граничари. На ріках Дон, Урал, на Північному Кавказі, в Пониззі Волги, в Сибіру виникли подібні спільноти, які називали себе «казакамі». В Америці «братами» українських козаків можна вважати гаучо Бразилії, Аргентини та Уругваю і, до певної міри, ковбоїв Дикого Заходу США.

Однак, особливістю українських козаків було те, що вони єдині з подібних спільнот стали провідною верствою цілого народу і боролися за створення власної держави.

Спільноти вільних воїнів склалися також на Балканах – угорські секеї, гайдуки, граничари. На ріках Дон, Урал, на Північному Кавказі, в Пониззі Волги, в Сибіру також виникли подібні спільноти.

Попередники козацтва

Символічною датою виникнення українського козацтва часто називають 1489 або 1492 р., коли козаків вперше згадано у скарзі кримського хана Менглі Герая. Однак це перший відомий випадок вживання слова «козак» до означення вільних здобичників українського степу. Умови ж Дикого Поля та сусідства двох цивілізацій – кочової та осілої – склалися задовго до цього. Як припускає частина вчених, спільноти, подібні козацьким, здавна існували на українських землях. Так, у давньоруських літописах згадуються «бродники» та «берладники» – вільні воїни, що мешкали у пониззі Дніпра, Дону та Дунаю.

Зовнішній вигляд справжніх козаків

Головним елементом козацького одягу звикли вважати шаровари – широкі штани східного походження. Однак дослідження сучасних істориків доводять, що мода на них прийшла до козаків доволі пізно – лише на початку XVIII ст. До цього козаки, як і більшість воїнів центральної Європи, носили вузькі штани. Шаровари – широкі штани східного походження.

Так само високі шапки зі шликом, які зараз зображують як одну з ключових деталей козацького одягу, козаки Гетьманщини носили з XVIII ст. У запорожців була інша мода – «кабардінки» – круглі шапки, обшиті галуном. Саме у них вдягнено абсолютну більшість Козаків-Мамаїв з відомих картин.

Татарсько-козацькі взаємини

Відносини козаків-християн із своїми сусідами татарами-мусульманами зазвичай сприймаються як виключно ворожі – постійні напади, битви і т.д. Дійсно, частіше козаки і татари виступали як супротивники, однак між ними не було смертельної ненависті. Про це свідчать, наприклад, не тільки спільні перемоги під Жовтими Водами або Конотопом, але і участь козаків у боях у Криму на боці Шахін Гірея, коли той спробував у 1620-х рр. скинути залежність від Туреччини, спільні напади на московські землі.

Іван Сірко

Козаків зараз ідеалізують як надзвичайно хоробрих, відданих вітчизні та вірі богатирів. Однак не варто забувати, що козаки були живими людьми та мали як чесноти, так і вади. Символом-уособленням козацького характеру можна назвати запорозького кошового Івана Сірка. З одного боку, він дійсно був відважним воїном і вмілим командувачем. Але разом з тим він діяв часто на власний розсуд, на шкоду загальній справі. Наприклад, в той час коли гетьман Петро Дорошенко разом з військом кримського хана оточив польську армію під Підгайцями у 1667 р., Сірко здійснив напад на Крим та вивів у полон 1500 татарських жінок та дітей. Після цього козацько-кримськотатарський союз розпався, а гетьман мав присягнути на вірність польському королю.

У 1675 р. Сірко, після походу на Крим, наказав стратити тих з бранців, хто не захотів виходити в Гетьманщину, а волів повернутися на півострів (бо там лишилися їхні родини та оселі). Але разом з постійними походами проти татар, він не вважав їх непримиренними ворогами – і, наприклад, допомагав у випадку посухи на кримських пасовищах.

Характерники

Дуже поширеними у сучасній культурі є також уявлення про Сірка та інших видатних козаків як про характерників – воїнів, що мали надприродні здібності та зналися на магії. Вони беруть свої витоки вже у ХІХ ст. – коли, пригадуючи старі часи та козаків, люди ідеалізували їх. А ось джерела XVII-XVIII ст. під словом «характерник» згадують в першу чергу людей, які уклали договір з Сатаною та уклали «харатью» або «характу» – договір, підписаний кров’ю.

Цікаві факти:

1 / 8

На сучасній карті світу існує одна «козацька» держава – Казахстан. Казахською мовою самоназва її звучить як Қазақстан – країна казаків. Слово «қазақ» має теж наповнення, що колись використовувалося і по відношенню до удальців з українських степів: вільна, незалежна людина, вигнанець, скиталець, вправний воїн.

Багато вживаних козаками слів було запозичено ними від тюркських сусідів. Наприклад: отаман (Що від слова «ата» – батько), осавул (що перекладається як «начальник»), кош, джура («слуга», «помічник»), тютюн («дим»).

З 8 запорозьких січей 5 – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька та Покровська, розташовувалися на території сучасної Дніпропетровської області.

В офіційних російських документах українських козаків часто називали «черкаси». Зараз на Слобожанщині, українсько-російському прикордонні, існують населені пункти, з назви яких очевидно їхнє козацьке походження – наприклад села Черкаська Лозова, Черкаські Тишки, Черкаський Бишкин.

У війську українських гетьманів, зокрема Івана Виговського та Івана Мазепи, були не тільки козацькі полки, але й наймані підрозділи, організовані на західноєвропейській манер – мушкетерські та драгунські. Вони вбиралися за загальною європейською військовою модою і складалися частково з вихідців з європейських країн, а частково з місцевих українців.

У 1763 р. гетьман Кирило Розумовський запровадив уніфікований однострій для козаків Гетьманщини. Вони мали носити темно-синій жупан з червоними обшлагами та білі штани. Кожен козачий полк мав шапку власного кольору, що слугувало засобом розрізнення.

Навіть після ліквідації козацького устрою в Гетьманщині, російська влада визнавала певні привілеї козаків та їхніх нащадків. Вони становили окрему групу серед державних селян – «малоросійські козаки» і мали деякі пільги у оподаткуванні, при призові до армії мали служити не 25 років, як представники інших станів, а 15.

У разі військової небезпеки вже у ХІХ ст. російський уряд формував з нащадків козаків Гетьманщини ополченські Кінні козачі полки. Такі полки створювалися у 1812-1816 рр., 1831-1832 рр., 1855-1856 рр. та 1863-1864 рр. – відповідно, під час війни з Наполеоном, Листопадового повстання в Польщі, Кримської війни та Січневого повстання в Польщі.

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі