Українська революція 1917-1921 рр. на Дніпропетровщині

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

Перша світова війна поглибила кризу Російської імперії. Зубожіння населення та нестача продовольства, масова мобілізація чоловіків, невдачі на фронтах призвели до зростання соціальної напруги. Розпочалися масові маніфестації та акції протесту, що грозили перерости у народне повстання. Під тиском цих обставин російський імператор Микола ІІ о 23:40 2 (15) березня 1917 року проголосив своє зречення від престолу. Влада в Російській імперії перейшла в руки Тимчасового уряду.

Про падіння самодержавства в Катеринославі дізналися лише з ранку – новина була передана телеграфом, а багато хто прочитав про зречення царя у ранкових газетах. У містечках та селах про докорінну зміну в житті держави дізналися вже пізніше, інколи навіть на наступний день

Найпотужнішою українською організацією в Катеринославі та губернії було товариство «Просвіта». Воно стало одним з організаторів «Свята волі» – великої маніфестації, що відбулася в Катеринославі 15 березня 1917 р. Участь в заході взяло до 75 тисяч людей – хіба не третина населення міста.

Після Лютневої революції у губернії фактично встановилося двовладдя – зберігалася стара вертикаль влади. Після створення у Києві Центральної Ради, на Катеринославщині було організовано Українську Губерніяльну Раду. Але паралельно створювалися місцеві ради робочих та селянських депутатів, які претендували на всю повноту влади на місцях.

Січеславщина

Однією з перших символічних події революції у Катеринославі стало повалення монументу Катерині ІІ, ще на початку березня 1917 р. Українська громада міста планувала усунути російську імператрицю і з назви міста – перейменувавши його на Січеслав. Однак, в умовах війни реалізувати цей проект не вдалося. Тим не менш, пропонована назва користувалася популярністю – і навіть на книжках того часу деякі видавці позначали саме її у якості місця видання.

Омельянович-Павленко

Військовим комендантом Катеринослава восени 1917 р. був полковник Михайло Омелянович-Павленко. За його ініціативою в губернії розпочалося формування частин Вільного Козацтва (української територіальної оборони) та «гайдамацьих куренів» (військових підрозділів). Саме вони з початком більшовицької агресії обороняли Українську республіку.

9 листопада 1917 р. він організував парад на честь прийняття Третього універсалу Центральної Ради. Війська проходили під синьо-жовтими знаменами.

Персоналії

В часи революції провідниками українського руху на Катеринославщині були Ісаак Мазепа, Панас Феденко, Василь Біднов, Дмитро Дорошенко, Микола Стасюк, Дмитро Лисиченко, Сергій Єфремов.

Більшовицька агресія

У січні 1918 р. більшовики розпочали збройний наступ на Катеринославщині. Українську владу обороняли загони гайдамаків та вільного козацтва. Однак сили були дуже не рівні, більшовики отримували постійні підкріплення з Росії

Німці

На початку квітня 1918 р. після, підписання Берестейського договору, УНР, при підтримці австрійських та німецьких армій. Наприкінці квітня Центральна Рада припинила існування, до влади прийшов гетьман Скоропадський і проголосив Українську державу. Саме у цей період все діловодство губернії було переведене на українську мову.

Війна

Однак стабільний розвиток Української держави тривав недовго. Наприкінці 1918 р. розпочалася нова хвиля більшовицького вторгнення, активізували свою діяльність повстанські загони, потім розпочався наступ білогвардійців. Катеринославщина перетворилася на арену боротьби, в якій всі сторони мали перемінний успіх. Влада в краї змінювалася з калейдоскопічною швидкістю. Наприклад, в Катеринославі за період Визвольних змагань влада загалом змінювалася 22 рази, приблизно така сама історія була і в усіх інших населених пунктах краю. Однак наприкінці 1919 – на початку 1920 р. контроль над територією нашого краю остаточно захопили більшовики.

Махно

Катеринославщина була одним з осередків махновського руху. У 1918 р. Нестор Махно почав формувати селянські загони, що незабаром перетворилися на значну армію- в їх лавах перебувало до 30 тисяч чол. Однак, цей харизматичний лідер негативно ставився до влади УНР, і вів з нею збройну боротьбу. Махно сповідував ідеї анархізму, виступаючи за створення бездержавного суспільства. На практиці ж, махновці, воювали хіба не проти всіх армій, що діяли в регіоні, укладаючи тактичні союзи з більшовиками. У 1921 р. більшість махновських загонів були розгромлені червоними.

Повстанці

Населення краю не змирилося з поразкою визвольної боротьби та встановленням червоної диктатури. У 1920-1921 рр. Катеринославщина стала одним з епіцентрів повстанської активності. В краї діяли загони, підпорядковувалися уряду УНР, махновські загони, а також місцеві селянські загони, які виникали як реакція на політику «воєнного комунізму». Найбільш активно діяли повстанці на Криворіжжі.

Навесні 1920 р. на Криворіжжі повстанські загони об’єдналися в Степову дивізію, командувачем якої був Кость Блакитний (Пестушко). Цей підрозділ нараховував до 20 000 бійців, мав на озброєнні гармати та автомобілі. Активна діяльність українських повстанців на Катеринославщині тривала до 1923 р.

Цікаві факти:

1 / 6

1. Під час революції, коли на території Дніпропетровщини влада змінилася до 20 разів, тут, як і по всій Україні, в обігу перебувало одночасно декілька валют. Зокрема, це були гривні та карбованці УНР та Української держави, старі рублі Російської імперії та гроші, випущені вже Тимчасовим урядом, грошові знаки, надруковані більшовиками та білогвардійцями. «Курс валют» при цьому, в першу чергу залежав від успіхів сторін на фронтах.

2. Як велику урочистість учасники події згадують проголошення ІІІ Універсалу Центральної Ради у на Соборній площі у Катеринославі. Так Михайло Омелянович-Павленко, який на той час обіймав посаду начальника Катеринославського гарнізону, писав: «Я бачив, як усе поле схилио свої голови при співах кількасот голосів «Заповіту»., бачив як військо і натовп опустилися на коліно, коли велетенський прапор, на якому бу образ Шевченка, поволі і поважно рушив уздовж фронту військ. Ледве хто міг утриматися від того, аби не проліти сліз, а дехто й зовсім не міг опанувати свої нерви». Після урочистої церемонії відбулася хода гайдамаків та вільних козаків.

3. Російськими білогвардійцями на честь боїв на Катеринославщині було запроваджено спеціальну нагороду – «Хрест Катеринославського походу». Обложені частинами УНР білогвардійці змушені були покинути місто 27 листопада 1918 р. та почали прориватися до Криму, який контролювався російською Добровольчою армією. Частині цього загону, не зважаючи на активну протидію з боку українських військ, вдалося дійти до кінцевого пункту маршруту – Перекопу – наприкінці грудня 1918 р.

4. У 1919 р. у Катеринославі одним з отаманів УНР Юхимом Божко було зроблено спробу відтворити Запорозьку Січ. Він оголосив про те, що «формується Запорожська Січ на історичних підвалинах», метою якої має бути захист української республіки. На цей заклик відгукнулися в першу чергу патріотично налаштовані катеринославські студенти та члени місцевої залізничної варти. В резульиаті «Запорозька Січ» постала у якості одного з підрозділів армії УНР. У внутрішній організації та уніформі «запорожці» намагалися дотримуватися історичних традицій. Так, вдягалися вони за козацьким звичаєм: висока смушкова шапка, жупан, шаровари та широкий пояс. Вояки «Запорізької Січі» хоробро билися на фронтах, але не завжди показували високу дисципліну, отаман Божко міг дозволити собі не підкорятися наказам верховного командування. Як наслідок, наприкінці літа 1919 р. підрозділ було розформовано.

5. 12 лютого 1918 р. частина російських та місцевих більшовиків на чолі з Федором Сєргєєвим проголосили створення «Донецько-Криворізької республіки» та про її входження на правах автономії до складу Росії. Таким чином вони намагалися відірвати від України одні з найбільш промисловорозвинутих регіонів. Втім, ідею відірвати Донбас та Криворіжжя від України не підтримало навіть керівництво більшовицької партії на чолі з Леніним. Вже за місяць «республіка» припинила своє існування.

6. До революції на українських землях Російської імперії діяв юліанський календар, який, внаслідок погрішностей, відставав від григоріанського, яким користувалися у більшості країн світу, на 14 днів. Перетнувши кордон, громадянин України потрапляв з 1 січня одразу в 14-те. 25 (12) лютого 1918-го в УНР було прийнято «Закон про заведення на Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середньоєвропейський час». У законі йшлося: «1. Завести в Українській Народній Республіці нове (григоріанське) числення часу з 16 лютого 1918 р. 16 число лютого рахувати першим числом місяця березоля (марта). 2. Одночасно з цим в Українській Народній Республіці вводиться середньоєвропейський час: 12 год. для Петроградського меридіану з 1 березоля нового стилю рахувати за 10 год. 52 хв. ранку і згідно з цим в усій Українській Народній Республіці перевести стрілки годинників».

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі