Україна у складі Великого князівства Литовського

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

Утворення литовської держави припадає на 1240-ві рр., коли литовські племена були консолідовані Міндовгом. З цього періоду литовські володарі розпочали активне втручання у справи сусідніх князівств, поступово приєднуючи території сусідніх руських князівств. З 1340-х рр. почалося утвердження влади литовських князів на Волині. Завдяки шлюбам з місцевими князівськими династіями литовські правителі мали династичні права на Галицько-Волинське князівство. Але, в результаті тривалого конфлікту з Польщею, у 1370-х влада литовських князів остаточно утвердилася лише на Волині.
Після битви з татарами на Синіх Водах у 1362 р. литовське князівство отримало контроль над Поділлям та Київщиною, а на півночі просунулося аж до чорноморського узбережжя. У другій половині 14 ст. головним пунктом там був Хаджибей (Кочубіїв), невеликий порт, що існував на місці сучасної Одеси.

Спадщина

Велике князівство Литовське буде не вірним вважати національною державою литовців. Хоча правляча династія була литовцями, абсолютну більшість населення князівства складали мешканці сучасних територій Білорусі та Литви. Тож, зараз за спадщину сперечаються литовці, українці та білоруси – для яких історія ВКЛ є спільним минулим.

Хоча правляча династія була литовцями, абсолютну більшість населення князівства складали мешканці сучасних територій Білорусі та Литви.

Вежа Вітовта

Згадкою про литовські часи у Степовій Україні є Вежа Вітовта, яка зберіглася у Бериславському районі Херсонської області. Вежа була побудована наприкінці XIV ст., коли ВКЛ контролювало Правобережжя Дніпра. Будівля її вціліла під час бурхливих подій козацької доби.
У 1880-х роках князь Петро Трубецький, на території маєтку якого розташовувалася вежа, реставрував її і переобладнав у водонапірну башту, з 1950-х рр. вона стоїть закинутою знову.

Замок Любарта

Найвідомішою пам’яткою литовської доби в Україні є, певно, Луцький Замок – Замок Любарта. Він був закладений ще у 1340 р., коли в наслідок шлюбу Любарт Гедемінович успадкував трон Галицько-Волинського князівства. Остаточно ж зведення замку завершилося лише у 1430-ті рр., у часи Свидригайла. Наприкінці 16 ст. замок втратив своє оборонне значення, в ньому були розміщенні різні адміністративні установи.

Після розділу Речі посполитою замок був закинутий і стояв у руїнах. Відреставрували його вже у ХХ ст.

Костянтин Острозький

Одним з найвизначніших полководців литовської доби був князь Костянтин Іванович Острозький. Він у 1497-1500, 1507-1530 рр. займав посаду Великого гетьмана Литовського – головнокомандувача армії князівства.
Найуславленішою перемогою князя називають битву під Оршею 8 вересня 1514 р. Тоді було вщент розгромлене московське військо.

Битва під Оршею

До нас дійшла картина із зображенням битви під Оршею. Історики вважають, що її автором був невідомий німецький художник – очевидець битви. Полотно дає нам уяву як про вигляд двох армій, так і про хід битви – у різних частинах картини зображено різні за хронологією епізоди. Тому, наприклад, ми можемо тричі зустріти там князя Костянтина Острозького.

Литовські татари

На одному з епізодів Острозький зображений позаду загону вершників у східному вбранні. Це загін татар, які були підданими литовських князів. На землях ВКЛ з XIV ст. оселялися вихідці з Золотої орди, а потім і з інших татарських держав та племен, які переходили на службу до Великих князів Литовських. Згодом до них долучали і полонених під час відбиття набігів татар з Кримського ханства. Татарські поселенці зберігали певну автономію, мали право сповідувати іслам, та були зобов’язані виставляти збройні загони до війська князівства. У сучасній Білорусі та Польщі досі мешкають нащадки цих татар.
В Україні пам’ять про цих мешканців лишилася в назвах вулиць деяких міст – зокрема Львову та Острогу.

Мова

Офіційною мовою Великого князівства Литовського була «руська мова» – попередник сучасної української і білоруських мов. Цією мовою, зокрема, були укладені Литовські статути – правові кодекси, що діяли у литовській державі. На прикладі першої статті першого розділу Статуту 1566 р. ми можемо впевнитися, що зрозуміти тогочасний текст для сучасного українця не становить великих складнощів
РОЗДЂЛЪ ПЕРВЫЙ О ПЕРСОНЂ ГОСПОДАРСКОЙ
АРТЫКУЛЪ 1.
Вси обыватели Великого Князства Литовского оунымъ правомъ писанымъ и отъ насъ данымъ сужоны быти маютъ.
Напередъ мы Господаръ обЂцуемъ и шлюбуемъ подъ тоюжъ прысегою, которую учинили есьмо всимъ обывателем всихъ земль того панства нашого Великого Князства Литовского, ижъ всихъ княжатъ, пановъ радъ духовныхъ и свЂцкихъ, панов хоруговныхъ, шляхту, мЂста и всихъ подданыхъ нашихъ и всихъ становъ въ томъ панствЂ нашомъ Великомъ КнязствЂ Литовскомъ, также и земль Русскихъ Кіевское, Жомоитское, Волынское, Подляшское и иныхъ земль прислухаючыхъ къ тому панству нашому, почоншы отъ вышнего стану ажъ и до нижнего, тыми одными правы писаными отъ насъ даными судити исправовати.

Офіційною мовою Великого князівства Литовського була «руська мова» – попередник сучасної української і білоруських мов.

Кінець литовської доби

У 1569 р. Велике князівство Литовське внаслідок Люблінської унії об’єдналося в єдину державу з Польщею – Річ Посполиту. Литовське князівство зберігало тільки обмежену автономію. За умовами угоди українські землі – Волинь, Київщина та Поділля передавалися безпосередньо Польській Короні. У складі ВКЛ до 1793 р. перебувало тільки м. Дубровиця (зараз – у складі Рівненської області).

Цікаві факти:

1 / 8

Українська мова, починаючи з часів Великого князівства Литовського, запозичила декілька десятків слів з литовської мови. Це, зокрема баюра, блазень, валандатися, відлига, вовкулак, гаразд, гомілка, грудка, гультяй, ґеґнути, ґринджоли, клумба, мул, охляп, пампушка, пастка, садиба, толока, трощити, шлунок, юшка.

Серед українців і досі поширеними є прізвища литовського походження – Бутейки, Борейки, Войшвілло, Бурбело, Бутовичі, Нарбути, Гудовичі, Довнар-Запольський, Домонтовичі, Радивил(ов)и, Довгал(евич)і, Солтиси.

В литовські часи основною грошовою одиницею на українських землях був грош, він складався з 10 пінязів; 60 грошей складали копу. Разом з тим, паралельно з литовськими в обігу були також польські, угорські, татарські та інші монети.

Часто у литовську добу на українських землях будувалися т.зв. «оборонні храми». Це були кам’яні церкви, які будували з урахуванням вимог фортифікації (дуже міцні стіни, вузькі вікна-бійниці) і за необхідності використовувалися як невеличка фортеця і могли стати пунктом прихистку для місцевого населення.

Протягом литовської доби українські міста мали доволі нечисельне населення. Найбільшими містами, станом на 1450 р. був Львів, де мешкало приблизно 12 тисяч людей, Луцьк з 4,5 тисяч мешканців, та Київ і Кам’янець-Подільський – по 4 тисячі.

Внаслідок громадянської війни, у 1432-1435 роках в межах Великого князівства Литовського фактично існувало дві держави, власне Велике князівство Литовське та Велике князівство Руське (українське). Перше очолював Сигізмунд, друге – Великий князь Руський Свидригайло.

Герб Великого князівства Литовського – «Погоня Литовська» – з 1991 р. є гербом Литовської республіки, а у 1991-1995 рр. використовувався також як герб Білорусі.

Кримське ханство здобуло незалежність від Золотої Орди завдяки підтримці Великого князівства Литовського. Хаджи Гірей у випадку поразок знаходив притулок на землях ВКЛ, там же він вербував і своє військо. Від проголошення незалежності у 1441 р. до смерті Хаджі Гірея у 1466 р. між ВКЛ і кримським ханством були дружні відносини, ханство навіть вважалося «захисником спокою руських земель».

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі