Друкована книга – імпульс для розвитку освіти

XV–XVI ст. стали переламним моментом в історії освіти. Поява друкарського станка (винахід німця – Йогана Гутенберга), сприяла поширенню знань та здешевила книгу. 

Сучасником Гутенберга був й Степан Дропан, який у 1460 р. подарував монастирю святого Онуфрія у Львові свою власну друкарню. Саме у цей монастир століттям пізніше приїде Іван Федоров – творець славнозвісного «Букваря» та «Апостолу» – перших друкованих книг українською мовою. Заможні та знатні люди, церква сприймали освіту не лише як процес передачі знань, але й спосіб поширення свого впливу. Ще до появи перших університетів на українських землях, вихідці з нашої Батьківщини здобували освіту у провідних навчальних закладах Європи. Так, уродженець Дрогобича – Юрій Котермак (1450–1494) був професором та у певний період ректором першого в Європі  університету –  у м. Болонья (Італія), заснованого ще у 1088 р. Випускниками цього університету були «батьки італійської мови» – Джованні Петрарка, Данте Аліг’єрі, німецький живописець Альбрехт Дюррер та, зокрема, польський астроном Микола Коперник, який розвиваючи ідеї Юрія Котермака (Дрогобича), сформулював геліоцентричну теорію побудови Всесвіту (усі небесні тіла обертаються навколо Сонця, а не навпаки).

Першими ж вищими навчальними закладами на українських теренах стали

- Острозька академія (суч. Рівненська обл.) – 1576 р.

- Києво-Могилянська академія (заснована у 1632 р.)

Острозька Академія

Перший на території Східної Європи вищий навчальний заклад, заснований князем К. Острозьким на власні кошти у 1576 р, Острозьку школу називали «тримовним ліцеєм» або «слов’яно-греко-латинською академією». В академії викладався курс «семи вільних мистецтв», який складався із предметів тривіума (граматика, риторика, діалектика) і квадривіума (арифметика, геометрія, астрономія, музика).

Києво-Могилянський колегіум (академія)

15 жовтня 1615 р.– київська шляхтянка Галшка Гулевичівна заповідає свою садибу із землями в Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей шляхти і міщан. Це й стало початком нового навчального закладу. У 1632 р. київський православний митрополит Петро Могила об’єднує київську братську школу з школою Києво-Печерської лаври. У результаті було утворено Києво-Могилянський колегіум. Вперше університетський статус Києво-Могилянський академія отримує внаслідок укладення Гадяцького договору між Польщею та Україною у 1658 р. Безпосереднім ініціатором цього був гетьман України – Іван Виговський (1657–1659) Києво-Могилянська академія стала відомим у всій Європі центром освіти, науки і культури. Вона зберегла традиції кращих братських шкіл та мав поділ на класи. Повний термін навчання становив 12 років. Навчальний рік у колегії розпочинався з 1 вересня і тривав до початку липня. Передбачалось вивчення «семи вільних мистецтв» (арифметики, діалектики, риторики, геометрії, граматики, астрономії і музики), слов’янської, грецької, латинської і польської мов. Серед випускників академії був й Григорій Сковорода (1750–1794) – мандрівний філософ, поет.

Легенда про Гр. Сковороду.

Слава про мандрівного філософа дійшла до тодішньої російської імператриці Катерини ІІ. Вона побажала побачити відомого філософа особисто. Коли Сковорода прибув до палацу, його завели в приймальний зал. Коли зайшла цариця, всі присутні вклонилися їй. Крім Сковороди.

- Чому ти не кланяєшся мені, – запитала його Катерина

Філософ спокійно відповів:

- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

Вислів до портрету Сковороди:

Не розум від книг, а книги від розуму створилися.

Єзуїтські колегіуми та братські школи

Ще з XIV ст. Львів перебував у складі Польського королівства, а з ХVI ст. був важливим центром польсько-литовської держави – Речі Посполитої. Наприкінці XVI ст. Львів – багатонаціональне місто, в якому проживали українці, поляки, євреї, вірмени, греки, проте для тодішніх людей набагато важливішою від національної була релігійна приналежність. Це відбивалося й в освіті. Найбільшою підтримкою з боку держави користувались єзуїтські колегії – католицькі релігійні школи, засновані Орденом єзуїтів (з лат. «Товариство Христа»).

Проте потенційні учні мали прийняти християнство за католицьким обрядом. Львівська єзуїтська колегія була заснована у 1608 р. Одним з її випускників був і майбутній творець української козацької держави – гетьман Богдан Хмельницький. Єзуїтський колегіум але вже у Варшаві закінчив інший славетний гетьман – Іван Мазепа. Православні мешканці міста (передовсім українці та греки) також прагнули дати своїм дітям гарну освіту. Для цього вони об’єднувались у релігійні братства, при яких діяли безкоштовні школи. На відміну від єзуїтських колегій, де мовою навчання була латина і польська, у православних братських школах вчили грецьку та українську. Перше православне братство з’явилось у Львові у 1586 р.

Вежа Корнякта та «Гучний Кирило»

Своєрідною резиденцією братства стала Успенська церква, що мала надзвичайну високу дзвіницю, яку мешканці міста називали Вежою Корнякта (за прізвищем грека-купця, що профінансував її будівництво).
На вежі, повісили вилитий на замовлення купця найбільший у ті часи в Галичині дзвін діаметром у 2 метри, який був названий «Кирилом». З приводу цього дзвона розгорілася суперечка між братством та його сусідами – католицьким монастирем. Домініканці скаржилися до короля, що «Кирило» за своїми розмірами перевищує усі дзвони в Польській державі. Осуд ченців викликали не лише розміри, але й голосний звук дзвона, який заважав їм слухати проповідь у церкві. Та, незважаючи на всі перепони, невдовзі «Кирило» почав виконувати функції головного дзвона міста, який оповіщав про військову небезпеку, пожежі, стихійні лиха та про смерть найвизначніших львів'ян, незалежно від їхнього віросповідання.

Львівський університет

1661 р. польський король Ян ІІ Казимир надав католицькій колегії у Львові статус університету – першого на українських теренах.

Університети у нашому краї

Класичний університет у Дніпрі (тоді ще Катеринославі) буде засновано лише у 1918 р. Навчальний заклад змінить кілька назв. Найбільш чудернацькою з них була – Дніпропетровський державний університет імені 300-річчя возз’єднання України з Росією. Цю назву присвоїли у 1954 р. на честь Переяславської ради 1654 р., коли Богдан Хмельницький вступив у союз із Московською державою. Проте у радянські часи про умови рівноправного союзу не згадували, а твердили виключно про «споконвічне прагнення українського народу до возз’єднання із російським братнім народом». Заради викривлення історії перейменовували не лише університети, але й міста: місто Проскурів отримало назву Хмельницький, а Переяслав – Переяславом-Хмельницьким.

Чи завжди навчання розпочинали 1-го вересня?

У давні часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено.

Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували вчителя (дяка) і домовлялися про плату. Увечері до новоспеченого учня приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука». Роблячи перший підстриг, він казав – «Батюшка Наум, виведи синка на ум». Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Цього дня відкривалися усі церковно-приходські школи і батьки виряджали дітей на навчання зі словами: «Хай наука тобі легко дається». Відіславши дитину до школи, батьки йшли до церкви і ставили свічку перед образом пророка Наума, висловлюючи йому пошану і сподіваючись, що святий наведе малого на розум. Про самого Наума відомо, що він був монахом-просвітителем, який мандрував селами, безкоштовно навчав дітей азбуці. Збереглися його заповіді: «Не можна їсти під час навчання, бо заїси вивчене. Якщо кінчив читати, то закрий книжку, бо вивчене забудеться».

Скільки тривало навчання у школі?

Як ви вже знаєте час навчання не був чітко окресленим, а залежав від матеріального становища учня чи студента. У  Києво-Могилянській академії повний курс навчання становив 12 років.

У ХІХ ст., коли українські землі входили до складу двох імперій – Російської та Австрійської, вже існує чітка регламентація термінів навчання у початковій (2–5 років) та середній школах (6–8 років). Подібним був термін навчання у шкільних закладах західноукраїнських земель, що входили до складу Австрійської (з 1867 р. Австро-Угорської) імперії.

У часи СРСР початкову освіту здобували протягом 4-х років, базову середню – 7 (а з 1958 р. – 8 років), а повну середню – 10 (з 1966 р. – 11 років).

Які іноземні мови вчили у школах і чому?

Традиційними мовами навчання були мови Святих текстів – Біблії (латина і давньогрецька), Тори (іврит), Корану (арабська). Пізніше з кінця ХVIII ст. обов’язковими для вивчення ставали державні мови імперій: російська в Російській імперії та німецька – у Австрійській.

У привілейованих класичних гімназіях продовжували вивчати латину і грецьку, адже вони ставали ключами для вивчення сучасних іноземних мов-французької, німецької, англійської. До речі, знання трьох мов для випускника класичної гімназії – це не виняток, а радше правило. У радянській школі також вивчали іноземні мови. До початку Другої світової війни у більшості шкіл вивчали німецьку. Обумовлювалось це й суто практичною метою – поширити світову революцію у Європі – насамперед у Німеччині, де як вважав Ленін, пролетаріат найбільше для цього підготовлений.

Чи платили за навчання і скільки?

Зважаючи на те, що більшість навчальних закладів до XIX століття не мала стабільного фінансування збоку держави, то батьки мали платити за навчання своїх дітей. Плата різнилась в залежності від типу навчального закладу. Так, дякам у церковно-приходських школах платили харчами, дровами на опалення, воском для свічок. Натомість у міських гімназіях – плата бралася грошима.

Що цікаво, тривалий час навчання в університетах було безкоштовним. Проте дозволити собі навчатись у вищих навчальних закладах могли лише заможні та знатні люди. Адже студіювання вимагало проживання та утримання себе у великих містах.

Плата за навчання існувала і в радянські часи. Так, зокрема від 1940 р. У старших класах шкіл і у  ВНЗ вводилося платне навчання зі встановленим розміром річної оплати. Навчання в столичних школах коштувало 200 рублів в рік; в провінційних –150, а за навчання в інституті вже доводилося викладати – 400 рублів у Москві, Ленінграді та столицях союзних республік, і 300 – в інших містах. Плату за навчання скасували лише у 1956 р.

Як вступали до університетів?

Ще у XVII–XVIII ст. вступ до університетів був відкритий для усіх бажаючих, але очевидно, що не знаючи грамоти було марно сподіватись на успішне його закінчення. У ХІХ ст. з’явилися регламенти, які встановлювали вступні випробування. Від них звільнялися випускники престижних класичних гімназій. Цікавий факт, що у Російській імперії існувало кілька середніх навчальних закладів, випускники яких вважалися такими, що мають вищу освіту. Це – ліцей у Царському селі неподалік від Санкт-Петербургу; та два заклади на українських теренах – Рішел’євський ліцей в Одесі та Гімназія вищих наук у Ніжині. Випускниками останньої стали славетні письменники Микола Гоголь та Євген Гребінка.

Навчання у школі і шкільні покарання?

Як не парадоксально, навчання і покарання тривалий час йшли поруч. Фізичні покарання були усталеними формами педагогічного впливу. Вперше законодавчі заборони на фізичне покарання дітей у школах були введені у Речі Посполитій у 1783 р. (Прикметно, що саме до цієї держави на той час входила Правобережна Україна). Натомість, у багатьох країнах світу заборона у вигляді закону на фізичне покарання дітей було введено лише у XX–XXI ст.

Скільки людей в Україні вміли писати й читати століття тому?

Грамотними (письменними) вважалися ті, хто вміє читати і писати. За даними Всеросійського перепису (1897 р.), грамотність українського населення в Російській імперії не піднімалася вище 16,4% (Чернігівська губернія), понижуючись в деяких місцях до 10,5% (Подільська губернія), до 9,4% (Волинська губернія) і навіть до 6,3%.

Навчання та релігія

Тривалий час навчання і релігія йшли поруч. Більше того саме церква та релігійні установи були одночасно й освітніми центрами. У Російській імперії у ХІХ ст. наприклад предмет «Закон Божий» був частиною навчальної програми. Проте з кінця XVIII ст. європейські держави починають процес секуляризації, тобто усунення церкви та релігії від державної системи освіти. Найперше це стається у Франції та Австрії. Це не означало заборони на діяльність релігійних навчальних закладів, багато з яких продовжували існувати. Проте у державних школах релігійні предмети перестали бути частиною навчальної програми. У Радянському Союзі подібна тенденція була радикальнішою та стала частиною загальної боротьби держави із релігією. Діяльність релігійних навчальних закладів тут була практично повністю згорнута. Згідно ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Проте кожна дитина в Україні має право здобувати знання не лише у державній, але й школах, що діють при релігійних установах.