Традиції самоврядування

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

Давні часи: Київська Русь. Велике Князівство Литовське

Корінням українське самоврядування сягає часів Київської Русі, а саме – територіальної сусідської общини стародавніх слов’ян. Того ж часу набуває розвитку громадське самоврядування, представлене численними громадами, а також віче. Це було зібрання вільних мешканців, на якому ухвалювалися визначні для міста рішення. Зокрема, віче могло навіть усувати князя та запрошувати нового. Участь у ньому приймали всі голови вільних родин. Традиція віче зникла після татарської навали.
Суб’єктом самоврядування в селах була сільська громада – верв, що об’єднувала жителів кількох сіл та мала представницькі функції.

Магдебурзьке право

З ХІІІ ст. в українських містах запроваджується Магдебурзьке (німецьке) право. Відомо, що першим містом на теренах України це право отримало м. Сянок у 1339 р. Далі право на самоврядування отримали Львів (1356 р.), Кам’янець-Подільський (1374 р.), Берестя (1390 р.), Луцьк (1432 р.), Мукачеве (1445 р.), Київ (1494 р.), Тернопіль (1548 р.), Чигирин (1592 р.), Чернігів (1623 р.), Вінниця (1640 р.) та інші міста. Всього з 1329 по 1791 р. Магдебурзьке право було надане понад 220 українським містам. Такий привілей надавався литовськими князями, польськими королями, українськими гетьманами.
Магдебурзьке право передбачало ліквідацію влади над його громадянами з боку феодалів та адміністраторів великих князів. Місто отримувало самоуправління на корпоративній основі, а також майнові повноваження: володіння нерухомим майном, землею, запровадження податків тощо.

Система самоврядування у козацькій державі.

За адміністративною реформою 1648 р., було введено полково-сотенний устрій козацького війська. Територія воєводств поділялася на адміністративні округи (полки) на чолі з полковниками; останні поєднували повноваження командирів військових одиниць з управлінням, адміністрацією та управляли фінансами, судовою системою. Кожен полк поділявся на 10–15 сотень; до однієї сотні входило кілька містечок та чимало сіл. Управління сотнями здійснювали сотники, канцелярія.

Справами міст займалася управа, до якої входила ратуша, очолювана городовим або козацьким отаманом, і підпорядковувалася козацькій адміністрації

Важливо, що з-під юрисдикції полковників були вилучені міста, що мали самоврядування на основі магдебурзького права, підтверджене царськими грамотами. Ці міста дістали у власність значні земельні володіння: поля, сінокоси й ліси.

Між двома імперіями. Австрійська (Австро-Угорська) імперія

Місцеве самоврядування на українських землях було пов’язане з розвитком, зокрема парламентаризму Австрійської та Російської імперій, до яких вони входили після трьох поділів Польщі.
У 1775 р. на теренах Галичини австрійська влада створила Галицький становий сейм у Львові як представницький орган різних соціальних верств. Пізніше до складу сейму ввійшли депутати від Буковини.
За декретом імператора Йосифа ІІ 1786 р., Магдебурзьке право в Австрії було скасоване. Натомість створювалися міські відділи та міські магістрати.
У середині ХІХ ст. в Австрії було здійснено реформу місцевого самоврядування, введено новий адміністративно-територіальний поділ. Так, вся територія Галичини була поділена на 76 повітів на чолі зі старостами та начальниками повітів. Низовими органами місцевої влади були й сільські гміни.

Закони 1860-х рр. визначили право на самоврядування сіл, міст та містечок. Створювалися повітові громади (гміни), територіальні межі яких збігалися з межами повітів. Повітові органи самоврядування повністю контролювалися органами урядової адміністрації.
У Буковині з 1861 р., з підвищенням крайового статусу до герцогства, фактично діяли принципи магдебурзького права.
Адміністративним центром було м. Чернівці, де з кінця XVIII ст. функціонувало міське управління в складі міського судді, 4 радикалів (батьків міста) і писаря. Згодом управління містом здійснювали міська управа, пізніше трансформана у магістрат з обмеженими правами.

Між двома імперіями. Російська імперія

У 1764–1783 рр. було ліквідовано Гетьманщину й автономний устрій України, а з ним і Магдебурзьке право в її містах. Українські землі ввійшли до складу новостворених намісництв: Київського, Харківського, Чернігівського та Новгород-Сіверського. Паралельно з намісництвами був поділ на губернії.

За наказом Катерини ІІ, було створено нові органи станового місцевого самоврядування – міські думи. Офіційно Магдебурзьке право було скасоване царським наказом у 1831 р. Невдовзі було запроваджено місцеве станове самоврядування для державних селян та вільних трудівників. За реформою Олександра ІІ, у 1864 р. засновувалися земські установи як органи місцевого (регіонального) самоврядування.

Початок формування конституційної системи УНР.

Чотири Універсали Української Центральної Ради відводили окреме місце проблемі місцевого самоврядування. За одним із законів, австрійське законодавство залишалося чинним у тій частини, в якій воно не суперечило інтересам держави.

На території ЗУНР існував повітовий адміністративно-територіальний поділ. При цьому, згідно деяким законам, організація місцевого самоврядування на Галичині, Волині, Поліссі, Холмщині та Підляшші була специфічною.

Так, у Галичині з повітів виокремлено міста: Перемишль, Дрогобич, Борислав, Станіслав, Коломию і Тернопіль, в яких обирався президент міста. Міські ради обиралися терміном на 5 років. Членом міської та повітової ради мали бути обрані особи, котрі володіли польською мовою.

Найнижчою ланкою адміністративно-територіального устрою Польщі (зокрема, Галичини) були гміни; на Волині, Підляшші та Холмщині – волості.

Радянські часи

За декретом більшовицької влади від 1917 р., земства як органи місцевої влади були ліквідовані, натомість створена система Рад: міські та районні (обидві управлялися виконкомами). Тривалий час в районах, округах, губерніях відбувалися з’їзди рад, які обирали виконавчі органи. Втім, Конституція 1936 р. скасувала систему з’їздів, натомість була введена система прямо виборних рад у кожному місті, селищі, районі тощо.

Новітній період.

Перші кроки до відновлення місцевого самоврядування в Україні було зроблено у 1990 р. За законом, за основу місцевого самоврядування визначалися сільрада, селище, місто, а також район та область. За Конституцією 1996 р. та іншими правовими актами, передбачено функціонування районних та обласних рад.

Цікаві факти:

1 / 7

1. На українській грошовій купюрі номіналом у 200 гривень зображено одне з українських міст, що отримало Магдебурзьке право у 1497 р. – Луцьк. Так, на лицьовій стороні банкноти зображена Леся Українка, яка кілька місяців мешкала у Луцьку, а на зворотній – В’їзна вежа Луцького замку.

2. Основою Магдебурзького права було «Саксонське зерцало» – німецький середньовічний збірник правових норм, укладений приблизно у 1230 р. лицарем Ейке фон Репковим поблизу м. Магдебург в Саксонії. Початково написаний латинською мовою, згодом збірник було перекладено нижньонімецьким діалектом німецької мови. «Саксонське зерцало» було настільки авторитетним джерелом, що у більш пізні роки до нього неодноразово зверталися: наприклад, кодифікаційна комісія Гетьманщини використовувала його положення при створенні «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.) – зводу законів, що визначав права мешканців Гетьманщини у XVIII ст.

3. Окремі галицькі села управлялися на основі волоського права, що запроваджувалося із сусідніх Угорщини та Молдавії. Воно походило з німецького (Магдебурзького), проте була важлива різниця: за волоською системою, селами управляли українські пани без конфесійних обмежень.

4. Окрему сторінку в історії розвитку місцевого (регіонального) самоврядування складають спроби побудувати його систему на початку ХХ ст. Так, за ініціативою Центральної Ради проводились губернські та повітові національні з’їзди, запроваджувалися Ради робітничо-селянських і солдатських депутатів, комісари. За доби Гетьманату П. Скоропадського створювалися організації, які захищали права міських дум («Спілки міст північної України» та ін.). Директорія, як правонаступниця УНР, визначила модель на основі співпраці комісарів, місцевих трудових рад, обраних пропорційно від селян та робітників.

5. Особливості місцевого самоврядування на Західній Україні обумовлювалися історико-національною складовою того чи іншого регіону. Так, на Східній Галичині органи управління наслідували австрійську систему; на Волині – російську земську реформу 1864 р.; на Буковині до 1940 р. панувала румунська; в Закарпатті у 1920–1938 рр. у межах Чехословаччини проголошена крайова автономія, яка повинна була гарантувати йому власну систему місцевого самоврядування.

6. На розвиток магдебурзького права у Великому князівстві Литовському, зокрема – на українських територіях, що входили до його складу – чималий вплив мав Бельський привілей 1564 р., підтверджений актом Люблінської унії. За ним, усі міста Великого князівства Литовського одержували магдебурзьке право на зразок м. Вільно (Вільнюс).

7. У СРСР і, зокрема в УРСР, в 1960-ті рр. багато уваги приділялося розвитку т. зв. «громадських засад» у місцевому самоврядуванні. Зовнішній вигляд був більш менш «демократичним»: заохочувалося виникнення та функціонування різних добровольчих та самодіяльних товариств, народних дружин, будинкових комітетів тощо. Проте всі вони створювалися «за ініціативою» зверху, їхня діяльність будувалася згідно до планів райкомів КПРС.

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі