Із 47 років, які прожив Тарас Шевченко, 24 він був кріпаком, 10 – перебував у засланні. Тим не менше, немає жодного, мабуть, населеного пункту в Україні, де не було б пам’ятника, площі чи вулиці на честь Кобзаря. Чому він такий популярний і чому його постать оповита легендами? Але перш, ніж стати міфом Шевченко був людиною.

З’ясуємо, міф – добре чи погано? Адже міф – це неправда, вигадка, казка. Насправді ж, потрібно розрізняти міф і Міф. Перше – справді неправдиве твердження чи подія, друге – форма існування тривалих та стійких позачасових цінностей, носій сакрального і підсвідомого.

Шевченко-кріпак (1814–1838 рр.)

Тарас народився 9 березня (за н.ст.) 1814 р. у с. Моринці (нині Звенигородський р-н Черкаської обл.) у багатодітній (мав двох братів та двох сестер) кріпацькій родині. З дитинства мав хист до малювання і малював де завгодно і чим прийдеться.

Коли Тарасові було 9 років, померла мати Катерина Якимівна і батько, не маючи змоги дати раду своїм дітям, одружився на вдові Оксані Терещенко, яка мала своїх трьох дітей. За два роки помер і батько, а життя Тараса перетворилося на пекло. Останньою краплею стало звинувачення його у крадіжці грошей, тоді Тараса забили ледь не до смерті. Одужавши, він втік до сусіднього села і більше ніколи не повертався до рідної хати. Найнявся Тарас на роботу до дяка Павла Рубана, малював і читав псалтир.

У 1828 р. Тараса взяли прислуговувати у пана П. Енгельгардта, з яким він переїхав у Вільно (нині Вільнюс, Литва). У цей час Тарас активно малює. Через три роки Шевченко разом з паном переїздить до Петербургу, де навчається у художника В. Ширяєва. Знайомиться із земляком і художником І. Сошенком, який допомагає увійти у коло столичної української інтелігенції.

Нові друзі за допомогою К. Брюллова, який помітив неординарний талант Шевченка, викупили його з кріпаччини.

Академія мистецтв (1838–1845 рр.)

Через місяць після отримання «вольної» Шевченка зараховують до Петербурзької академії мистецтв, яку він закінчив із званням «некласного вільного художника», отримав три срібні медалі. Навчався Шевченко у К. Брюллова, часто жив у нього і користувався його бібліотекою. Шевченко не завжди прислухався до порад учителя і вдавався до сюжетів, не передбачених програмою. Попри це живописні роботи «Натурщик», «Хлопчик, що ділиться хлібом із собакою» (не збереглася), «Циганка» були високо поціновані.

У цей період відбувається і народження Шевченка-поета, 1840 р. у Петербурзі вийшов його перший збірник – «Кобзар», а наступного року – поема «Гайдамаки» та балада «Причинна».

В Україні (1845–1847 рр.)

Великий вплив на подальшу творчість Шевченка-поета і художника мала поїздка 1843 та повернення в Україну 1845. Він відвідав родові маєтки місцевих поміщиків (Г. Тарновського, В. Закревського, Т. Волховської, О. Лук’яновича, Рєпніних).

У Києві познайомився з видатними українськими інтелектуалами (М. Максимовичем, П. Кулішем, М. Костомаровим та ін.). Завдяки Пантелеймону Кулішу отримав роботу художника при Київській археографічній комісії. Виконуючи завдання, Шевченко їздив Україною, збирав етнографічні матеріали, історичні документи, замальовував архітектурні та археологічні пам’ятники. Ці малюнки увійшли до циклу художніх робіт «Живописна Україна».

Цей період вважається переломним у творчості поета, який стає лідером національного руху і в своїх творах піднявся до рівня соціального пророка.

У 1846 р. Шевченко зближується із членами Кирило-Мефодіївського братства, першою політичною організацією, яка сформулювала українську державницьку перспективу.

Під час обшуку Шевченка було знайдено альбом «Три літа». Прочитавши вірші «Сон», «Кавказ», «Великий льох» тощо, влада визнала їх небезпечнішими за революційні політичні програми. Шевченкові за особистим розпорядженням Миколи І дали найсуворіший вирок – безстрокову солдатчину, щоправда з правом вислуги офіцерського звання і відставки, проте без права писати і малювати.

На засланні. Солдатчина (1847–1857 рр.)

За 10 років солдатчини Шевченко побував в Оренбурзі, Орській і Новопертровській фортецях, був учасником Аральської та Каратауської науково-дослідницьких експедицій.

Шевченко не просто перебував на засланні, він відбував службу в солдатчині. Тому військова муштра і щоденні стройові підготовки доводили Тараса до відчаю. Проте, на щастя, періоди жорсткого режиму змінювалися відносною свободою завдяки підтримці місцевих офіцерів і комендантів, з якими Шевченко заприятелював. Вони дозволяли йому писати і малювати портрети членів своїх родин та місцеві пейзажі.

Шевченко таємно пише вірші і ховає написане за халяву чобіт, звідси і назва «захалявні книжечки». Збереглися чотири із 1847 до 1850 рр. За період служби Шевченко написав 20 повістей російською мовою, з яких збереглося тільки 9 – «Наймичка», «Княгиня», «Варнак», «Художник» та ін.

Окрім малюнків, які були створені під час експедицій та портретів родичів друзів, Шевченко у 1856–1857 рр. створює серію під назвою «Притча про блудного сина», де в алегоричній формі викрив жорстокість царського режиму.

Повернення (1857–1861 рр.)

Після смерті царя Миколи І друзям і соратникам Шевченка вдається повернути його, але до самої смерті він не отримав дозвіл жити в Україні, хоч прагнув придбати клапоть землі, збудувати власну хату і одружитися, про що неодноразово писав і у щоденниках, і у листах.

18 лютого 1860 р. поет пише з Петербургу своєму родичеві Варфоломієві, якому доручив купити землю під садибу: «Посилаю тобі нашвидку зроблений план хати. Поміркуй і роби, як сам добре знаєш. Мені тілько треба, щоб робоча була дубова та круглий ґанок скляний на Дніпро». (див. Ідеї візуалізації)

У 1860 р. за кошти Платона Симиренка був виданий «Кобзар». Наступного року надруковано «Букварь южнорусский». Для цього етапу творчості Шевченка характерне звернення до філософської тематики з використанням біблійних сюжетів («Марія», «Ісайя. Глава 35», «Осії. Глава 14» тощо).

10 березня 1861 р. (за н.ст.) через хронічні захворювання та слабке серце Тарас Шевченко помер і був похований на Смоленському цвинтарі у Петербурзі. Наприкінці травня зусиллями друзів за заповітом Кобзаря було перевезено і поховано в Україні, в Каневі, на Чернечій горі.