Доба Кирила Розумовського в історії України
Друга половина XVIII ст. – період розвитку Просвітництва на українських землях. На цей час припало й правління Кирила Григоровича Розумовського (1750–1764) – останнього гетьмана Лівобережної України.
Шлях Кирила Розумовського: від пастуха до графа і гетьмана
Майбутній український гетьман народився в родині козака Григорія Розума на Чернігівщині; з дитинства випасав батьківську худобу. Старший брат Кирила, Олексій Розумовський, простий співак у церковному хорі, був помічений імператрицею Єлизаветою і незабаром став її фаворитом, У 1743 р. юний козак був відправлений для отримання освіти до Європи. У Берліні Кирило Розумовський осягав ази математики під керівництвом знаменитого Ейлера, потім слухав лекції у Геттінгені, Кенігсберзі і Данцигу, відвідав університети Франції та Італії і в 1745 р. повернувся до Петербурга.
Реформи гетьмана Розумовського
За гетьманування Розумовського було відновлено й удосконалено головні атрибути автономної Української держави.
Своє гетьманування у 1750 р. Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців. Пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.
Протягом 1760–1763 рр. гетьманське управління здійснило судову реформу: її суть полягала в поверненні до старої судової системи, що існувала до національно-визвольної війни 1648–1657 рр. Територія Гетьманщини поділялась на 20 судових повітів. У кожному полку створювалися по два земські суди (цивільні справи), два підкоморські (земельні питання) й по одному гродському суду (кримінальне діловодство). Вищою судовою інстанцією ставав не російський монарх, а Генеральний військовий суд на чолі з двома суддями. Нижчі судові інстанції й окремі особи дістали право подавати апеляції прямо до Генерального військового суду.
Гетьман регулярно збирав старшинські ради, а у 1763 р. для затвердження судової реформи на Гетьманщині скликав у столиці Батурині Генеральні збори. Ці збори Розумовський мав намір зробити постійними, перетворивши їх на своєрідний шляхетський парламент, а гетьманську владу – зробити спадковою.
З відновленням гетьманства підпорядкування Лівобережної України було передано із Сенату до Колегії іноземних справ. Факт перебування України у віданні установи, утвореної для зносин з іншими державами, свідчив про формальне визнання за нею політичної самостійності.
Козацтво та військова реформа Кирила Розумовського
За проектом Лубенського полковника Івана Кулябки у 1760-х рр. проведено реформу козацького війська. Полки перетворювалися на регулярні. Запроваджувалася муштра за іноземним зразком, вводилася уніформа – синій мундир із червоним коміром, білі штани та різнокольорові шапки для кожного полку. Обов'язковим набором зброї були рушниця, шабля й спис.
Дуже багато було зроблено й для розвитку освіти: в кожному козацькому полку відкривалися школи для хлопчиків з обов'язковим навчанням.
Розвиток культури та освіти
У 1760 р. за дорученням Кирила Розумовського було підготовлено проект заснування в столичному Батурині університету за європейським зразком. Однак Катерина II заборонила впровадження цього навчального закладу, так само як і не дозволила перетворити Києво-Могилянську духовну академію у світський університет.
Окрім впровадження університетів, Кирило Розумовський опікувався навчанням здібних юнаків з України та всіляко підтримував їх у подальшій кар'єрі. Зокрема, так сталося, коли у 1760 р., за поданням М. Ломоносова, з Петербурзького університету хотіли виключити Семена Дівовича та Опанаса Лобисевича. За наказом Кирила Розумовського як президента Академії наук українців було поновлено у навчанні. Наступного року Семен Дівович був призначений перекладачем до Генеральної канцелярії в Глухові. А наступного року «похресник» гетьмана написав знамениту політичну поему під назвою «Разговор Малороссии с Великороссией», у якій висунув принципову на той час ідею: Україна (Мала Росія) не увійшла до складу Росії як її підлегла складова частина, а зберегла свої давні «вольності» й залишалася рівноправною з нею країною, хоч і визнавала владу царя.
Найяскравішим представником філософії в Україні у другій половині XVIII ст. був Григорій Сковорода (1722–1794), видатний вчений та мислитель та поет. Син реєстрового козака Полтавського полку, він навчався в Київській Академії, університетах Мюнхена, Відня, Бреслау. У своїх творах Сковорода оспівував природу України, працьовитих людей, і висміював панівну верхівку. Він проголосив людину та її волю найвищою цінністю, розвинув ідеї демократизму та гуманізму.
Двір Розумовського в Глухові був важливим осередком музичного життя. Капельмейстером при дворі гетьмана був Андрій Рачинський, з Підляшшя, колишній капельмейстер єпископської капелі у Львові. Саме з його школи у Глухові вийшли видатні композитори: Артем Ведель, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та інші.
Архітектура
У другій половині XVIII ст. свого розквіту досягла українська архітектура. Так, у Києві й до цього часу височіє Маріїнський палац, збудований відомим зодчим Б. Растреллі за наказом імператриці Єлизавети Петрівни.
З 1770 р. посаду головного архітектора на Лівобережній Україні займав Андрій Квасов, який проектував новий дерев’яний гетьманський палац в Батурині. Пізніше, наприкінці століття, за проектом англійського архітектора Чарльза Камерона розпочинається будівництво кам’яного палацу Розумовського.
Андрія Квасова також вважають можливим автором Трьохсвятительської церкви в Лемешах і шедевра українського бароко – собору Різдва Богородиці у Козельці.
Саме він займався проектуванням та розбудовою міста Глухів – гетьманської столиці України. Архітектору приписують будівництво гетьманського палацу Розумовського, унікальної резиденції Румянцева-Задунайського з флігелями, фонтанами та скульптурами, церкви Різдва Богородиці, Спасо-Преображенської й Вознесенської церков. Крім того, саме під керівництвом архітектора Квасова розпочалося спорудження двох головних будівель міста: Троїцького собору з дзвіницею та другої Малоросійської колегії. Корпус колегії був двоповерховим, а довжина фасаду сягала близько 142 метрів.
Справжньою перлиною українського бароко став дерев'яний Свято-Троїцький собор, який знаходиться у Новомосковську Дніпропетровської обл. Побудований Якимом Погребняком без єдиного цвяха, він вважається шедевром козацького зодчества XVIII ст. і найбільшим дерев'яним храмом на території України. Саме Троїцький собор у Новомосковську став центральним образом у романі Олеся Гончара «Собор», пам'ятником героїчного минулого і символом духовності українського народу.