Козацька спадщина Дніпропетровщини

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

Територія сучасної Дніпропетровської області була одним з головних осередків активності українського козацтва. І хоча Запорозька Січ та Гетьманщина припинили своє існування майже 250 років тому, на землях нашого краю ми і сьогодні можемо знайти чимало пам’яток, пов’язаних зі славетною історію українського козацтва

Запоріжжя

Більшість території нашого краю у XVII-XVIII ст. відносилася до Війська Запорозького Низового, як офіційно називалася запорозька автономія.

Територіально Військо поділялося на паланки. Територія сучасної Дніпропетровщини входила до складу Інгульської, Кодацької, Самарської та Орільської паланок.

Січі

З восьми Запорозьких Січей, що існували у часи козацтва, п’ять розташовувалися на території нашого краю.

Томаківська Січ, що існувала приблизно у 1540-1593 рр. розташовувалася на дніпровському острові Томаківка, що існував поблизу сучасного м. Марганець. У 1593 р. ця Січ була знищена під час татарського нападу. Сам острів зберігся тільки частково – у 1950-ті рр. його частину затопило водами Каховського водосховища.

Базавлуцька Січ існувала у 1593-1638 рр. на острові Базавлук в районі сучасного села Грушівка Апостолівського району. В тому місці до Дніпра впадали ще три річки – Чортомлик, Підпільна і Скарбна. Після поразки козацького повстання 1638 р. поляки зруйнували цю Січ. Острів Базавлук у 1950-ті рр. було затопило водами Каховського водосховища.

Микитинська Січ існувала у 1638-1652 рр. на Микитинському Розі, зараз це територія м. Нікополь. На цій Січі Богдана Хмельницького обрали гетьманом, звідси його військо у квітні 1648 р. вирушило проти поляків – це був початок Національно-Визвольної війни.

Чортомлицька Січ існувала у 1652-1709 рр. і знаходилася на острові Чортомлик при впадінні в Дніпро річок Чортомлик, Підпільна і Скарбна. (біля села Капулівка Нікопольського району). У 1709 р. Січ була зруйнована російськими військами, а у 1950-ті рр. острів, де вона розташовувалася, було затоплено водами Каховського водосховища.

Нова Січ (Підпільненська Січ) – остання Січ, існувала у 1734-1775 роках. Знаходилася на місці впадіння р. Підпільна до Дніпра (зараз поблизу с. Покровське Нікопольського району). Ліквідована за наказом Катерини ІІ 4 червня 1775 р. Місце, де стояла Січ, затоплене водами Каховського водосховища.

Кодак

Центром Кодацької паланки було містечко Нові Кайдаки (Нові Кайдаки). Сьогодні це частина м. Дніпро, в якому, в пам’ять про козацьке містечко, один з районів названий Новокодацький.

До складу паланки також входили Старі Кодаки (нині село Дніпровського району). Село виникло поблизу фортеці Кодак, яку у 1635 р. польська влада побудувала на березі Дніпра. Проектував фортецю французький інженер Гійом де Боплан. Гарнізон її мав контролювати активність запорозьких козаків. У 1648 р., з початком Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, вона була захоплена козаками. Відтоді це була козацька фортеця. Зруйнували її за наказом російського уряду у 1711 р. Але до сьогодні на території Старих Кодаків можна побувати на західних бастіонах колишньої фортеці.

Корж

Уродженцем Нових Кайдаків був Микита Леонтійович Корж (1731-1835) – запорожець, чиї спомини були записані та видані у 1842 р. Завдяки йому до нас дійшло багато цікавих деталей про устрій та побут запорожців.

Після знищення Січі на місці козацького зимівника Микита Корж заснував село Михайлівку (нині – с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району).

Від Микити Коржа ми знаємо про традицію надавання запорожцями прізвищ на Січі: «Козаки запорозькі, а надто січовики, через вільність запорозького духу і веселу вдачу за звичаєм своїм мали велику схильність до жарту й насмішок, тож навіть у найменшому випадку або вчинку, чи навіть у ході козака раптом вишукують всілякі нісенітниці й ліплять прізвиська один одному, тобто дають мудровані наймення та прізвища у відповідності з випадком або вчинком. Так, приміром, якщо козак через необережність спалить курінь або зимівник, того наречуть Палієм; якщо хтось варить їжу і розкладає вогонь над водою, того називають Паливодою; якщо хтось ходить зігнувшись від немічності чи від природи, того кличуть Горбачем; якщо хтось супроти звичаю варить собі не тетерю, а кашу, того називають Кашкою або Кашоваром. Коли якийсь козак надзвичайно малий зростом, його кличуть Махиною, а того, хто найвищого зросту, — Малютою; якщо хтось моторний і ходить швидко, а, йдучи, підсковзнеться і впаде, того називають Слизьким; якщо хтось вайлуватий і ходить спроквола, того прозивають Черепахою; а хто худий з лиця і безсилий, того називають Гнидою, і так далі. Через такі от вигадки і вчинки мій рідний батько, котрий від пращурів мав прізвище Жадан, у Січі прозваний Тараном (це товкач, яким в олійниці б’ють олію), а хрещений мій батько Качалов отримав прізвисько від качала, яким одяг качають, і все випадково. Так самісіньке й мене Коржем прозвали — від коржа. Я замолоду був дуже спритний і жвавий; раз їхав із Нових Кодаків до Січі, теж із молодими хлопцями, мимо великої могили, названої Чортомлик, неподалік від Січі, де нині Покровське. З цікавості надумали зійти аж на верхівку цієї могили, на яку була стежина утоптана, коли ми зійшли на могилу і, роззирнувшись туди-сюди, почали спускатися вниз, то товариші мої пішли стежкою, а я кинувся навпростець; могила була досить крута і поросла сухою травою, а я взутий у слизькі постоли, тож, підсковзнувшись, упав і з самої вершини боком котився донизу, як корж, і після того випадку товариші мої, розсміявшись, назвали мене Коржем і, приїхавши в Січ, розповіли про мою пригоду всім курінним козакам і моєму хрещеному батькові Качалову, який сказав: «Та нехай же буде Корж, бо й мене прозвали Кача-лом за одну зроблену мною качалку. Що поробиш, коли тут така поведенція! Терпи, хлопче, козаком будеш, а з козака і в отамани попадеш, бо з посміху люди бувають!»

Цвинтарі

Про козацьке минуле нашого краю свідчать також старовинні цвинтарі, що існують по селах. Дуже часто там можна побачити кам’яни хрести, під якими спочивають колишні запорожці.

Царичанка Китайгород

Частина нашої області належала до Гетьманщини. У складі Полтавського козацького полку існували Китайгородська та Царичанська сотні. Сьогодні у с. Китайгород стоять козацькі церкви. Китайгородський сотник Павло Семенов побудував три церкви – Миколаївську (1757), Успенську (1754), Святої Варвари (1756). Вони вважаються найстарішими пам’ятками, що зберіглися в області.

Новомосковський собор

Ще одна козацька церква стоїть у м. Новомосковськ. До 1794 р. назвою населеного пункту була Новоселиця, слобода була центром Самарської паланки. У 1772-1781 рр. в Новоселиці Якимом Погребняком було споруджено дерев’яний Троїцький собор. Особливістю його є те, що при будівництві не було використано жодного залізного цвяха.

Цікаві факти:

1 / 8

1. До козацької спадщини нашого краю відносяться не тільки матеріальні об’єкти. 28 листопада 2016 року Комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО включив козацькі пісні Дніпропетровської області до Списку нематеріальної культурної спадщини, які потребують негайної охорони. Козацькі пісні Дніпропетровщини – пісні історичного та народного характеру, думи, в яких розповідається про козацьку добу, створені на території нашого краю.

2. Шість з дев’яти дніпровських порогів, завдяки яким козаки і отримали назву «запорозьких», були в межах сучасної Дніпропетровської області. Це Кодацький поріг, Сурський поріг, Лоханський поріг, Дзвонецький поріг, Ненаситецький поріг (Ненаситець) Вовнизький поріг. На початку 1930-х рр. всі ці пороги було затоплено водами Дніпровського водосховища.

3. Одним з традиційних занять запорожців було лоцманство. Досконало знаючі Дніпро, вони займалися проводкою річкових суден через небезпечну зону порогів. Після зруйнування Січі у 1775 р. частина з запорожців остаточно «перекваліфікувалися» у лоцмани. Лоцмани визнавалися російським урядом окремим суспільним станом. Чотири села, де вони мешкали мали спеціальний статус. Це були Лоцманська Кам'янка (зараз частина м. Дніпро), Старі Кодаки (Дніпровсього району), Широке (Солонянського району), Сурські Хутори (зараз частина с. Новоолександрівка (Дніпровського району).

4. Щонайменше як 10 козацьких поселень існували на території сучасного міста Дніпро у XVIIІ ст. Це були: Кам'янка, Новобогородицьк, Таромське, Старі Чаплі, Лоцманська Кам'янка, Мануйлівка, Половиця, Одинківка, Новий Кодак, Діївка, Сухачівка, Мандриківка, Стара Ігрень

5. Два найстаріші парки нашого регіону мають козацьке походження. Це парки ім. Лазаря Глоби та ім. Тараса Шевченка у Дніпрі. Їх основою стали сади, висаджені осавулом Війська Запорозького Лазарем Глобою.

6. На території області досі існує чоловічій монастир, заснований запорожцями. Це Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир, що розташований у селі Орловщина Новомосковського району. Монастир було засновано у 1602 р. Він знаходився під юрисдикцією Константинопільського патріарха та мав статус войскового монастиря Війська Запорожського. При Самарській пустелі був шпиталь для хворих і старих козаків.

7. На території нашої області відбулася перша битва Національно-Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького – битва під Жовтими Водами. Битва відбулася в районі урочища Княжі Байраки, зараз воно на околиці села Жовтоолександрівка, П'ятихатського району Дніпропетровська області. Назву ж битва отримала від назви ріки Жовтої, що протікає неподалік.

8. На Нікопольщіні, поблизу с. Капулівка поховано легендарного кошового Запорозької Січі Івана Сірка. З 1659 року і до своєї смерті Сірко 12 разів обирався кошовим отаманом. У боротьбі з турками, татарами та поляками Іван Сірко провів більше 50 боїв і в усіх здобув перемоги. У 1967 р., коли виникла погроза затоплення могили легендарного запорожця водами Каховського водосховища, його поховання було перенесено в курган Баба-могила. Могила Сірка є єдиним похованням кошових отаманів, що зберіглися до наших днів.

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі