Легенда про хрещення Русі
«Повість минулих літ» містить сюжет про вибір великим князем київським Володимиром Святославовичем віросповідання з-посеред трьох провідних релігій – християнства, ісламу та юдаїзму.
Юдаїзм
На картині Івана Еггінка «Князь Володимир обирає релігію» (1822 р.) на другому плані можемо побачити двох чоловіків – юдейських священнослужителів. Живописець хотів зобразити їхній розпач через відмову князя Володимира доєднатися до їхньої віри – юдаїзму. Літописці так передали розмову київського володаря із юдеями-посланцями
Ми віруємо в єдиного Бога, Бога Авраама, Ісаака, Якова. І запитав Володимир: «Чим є закон ваш?»
Вони ж відповіли: «обрізатись, не їсти ні свинини, ні заячатини, дотримуватись суботи». Володимир знову питає: «То де є ваша земля?». Вони відповідають: «У Єрусалимі». Володимир: «То там вона й нині?». Юдеї: «Розгнівався Бог на батьків наших, розкидало нас по країнах різних за гріхи наші, й була передана земля наша християнам». То Володимир знову запитав: «То як же ви інших повчаєте, а від самих Бог відвернувся? Якби Він вас любив, то чи розкидав по інших землях?»
Юдаїзм як предтеча християнства на українських землях
Юдаї́зм, одна зі стародавніх релігій, релігія євреїв, що проживали на території сучасної держави Ізраїль на Близькому Сході. Початки юдаїзму сягають XVIII ст. до н.е. У XIII ст. положення цієї релігії були доповнені 10 заповідями.
Історична доля євреїв тісно пов’язана з історією слов’ян та історією українського народу. Перші згадки про євреїв на території сучасної України стосуються І ст. н.е. (Це були грецькі надписи на мармурових плитах, знайдених археологами у Керчі). Євреї потрапляли до Криму з Греції, Риму, Візантії, з Вавілонії.
Перші відомості про євреїв, які мешкали у Києві належать до Х ст. Два квартали у Києві, де жили євреї, називались «Козари» (від слова «хозари») і «Жидове» (так у деяких слов’янських мовах називали євреїв).
Україна – батьківщина хасидського руху
Хасидизм («вчення благочестя», хасид – «благочестивий») – релігійне юдейське вчення, що виникло у XVIII ст. на території України. Дотримуючись традиційних постулатів юдаїзму, хасидизм пропонує шукати радість у вірі і в житті. Хасиди вважають, що чесність і відданість Богу важливіше за релігійну вченість.
Один із знаних хасидських лідерів – Ребе Нахман із Брацлава наприкінці свого життя переїхав до м. Умань (нині районний центр Черкаської області). Вибір міста не був випадковим, адже воно було місцем однієї з найбільших трагедій юдеїв України до 20 тис. яких було вбито гайдамаками під час Коліївщини 1768 р. Ребе Нахман заповідав, аби його поховали на місці, де кілька десятиліть перед цим поклали у землю жертв Коліївщини.
Дніпровська єврейська община – одна з найбільших національних та релігійних общин України. Вона об’єднує понад 30 тис. юдеїв. Духовним центром общини є хоральна синагога «Золота Троянда», а центром культурного життя – найбільший у Європі общинний центр «Менора».
Іслам
Крайня фігура праворуч – мусульманин, який прибув до князівського двору з метою навернути князя до своєї релігії – ісламу. Згідно Повісті минулих літ діалог Володимира з прихильниками ісламу звучав так: «Ти князь мудрий і розумний, а закону не знаєш. Віруй у наш закон і поклонися Бохмиту (так слов’яни називали Пророка Мухаммада)». Володимир запитав: «Яка ж ваша віра?» Вони ж відповіли. «Віруємо богу, а Бохмит нас навчає, наказуючи: робити обрізання, а свинини не їсти і вина не пити, а з жінками і після смерті похотіння блудні творити можна: дасть Бохмит кожному по сімдесят жон красних, і вибере одну найвродливішу, і красу всіх їй віддасть, і вона буде йому жона. Тут же, говорить, належить безперешкодно віддаватися всякому блуду. Якщо хтось на цьому світі бідний, то і на тому. Якщо хто багатий тут, то і там». І іншої багато брехні говорили, про яку і писати соромно.
Володимир же слухав їх, бо і сам любив жінок і грішив з ними багато, і вислухав з насолодою. Але ось це було йому не любо: обрізання, заборона їсти свинину, а особливо заборона випивати. Сказав: «Для Русі пиття — веселість, не можемо без того бути».
Іслам – монотеїстична релігія, яка виникла у VII ст. н.е. на території Аравійського півострова. Прихильників ісламу називають мусульманами. Мусульмани вірують в єдиного Бога – Аллаха та шанують його пророка Мухаммада через посередництво якого Аллах дарував людству Коран – священну книгу для всіх вірян.
Існує стародавня легенда про те, що іслам в Україні, а саме – у Криму, поширювався ще сподвижниками Пророка Мухаммада Газі Мансуром і Маліком Аштером, котрі відвідали цей регіон ще в VII ст. Достеменно відомо, що вже у VIII ст. на території сучасної України проживали аланські племена, які ховали своїх померлих за мусульманськими звичаями.
Значну роль у становленні ісламу в Україні відіграла й Золота Орда. Верхівка цього потужного державного утворення прийняла іслам у 20-30 роках ХIV ст. На уламках Орди відбулося зародження та становлення високорозвиненої мусульманської держави – Кримського Ханства (1449 р.), що проіснувало до 1783 року.
Мусульмани в Україні на початку ХХІ ст.
Загальна кількість мусульман у нашій країні перевищує 500 тис. осіб, а окремі фахівці нараховують від 800 тис. до 1 млн.
Катеринославська соборна мечеть діяла у період 1911 – 1920-х рр.
Мечеть було збудовано на кошти заможних мусульман-татар – місцевих мешканців, яких на той час було 560 осіб. В деяких документах її вказано як турецьку, в інших – як татарську. Мечеть була двоповерховою кам'яною будівлею з високим мінаретом.
У 1927 р. радянська влада націоналізує будівлю мечеті та використовує для світських потреб (клуб, склад, приміщення спортивної школи). Лише 2018 р. міською владою Дніпра прийнято рішення про повернення будівлі мусульманській громаді.
Християнство в Україні
Християнство – монотеїстична релігія, яка сприйняла старозавітну (юдейську) традицію вшанування єдиного Бога-Творця усього сущого і людини. Разом з тим християни сповідують ідею єдиного Бога у трьох іпостасях (Трійця) – Бога Отця, Бога Сина, Бога Святого Духу. Священними текстами для християн є Біблія, в якій найважливішу роль відіграє Новий Заповіт (Євангеліє) – описання діянь Сина Божого – Ісуса Христа, його смерті та Воскресіння. Існують легендарні літописні згадки, що ще у 860 р. князі Аскольд і Дір прийняли християнство. Так само у літописах міститься інформація про те, що київська княгиня Ольга (945 – 964) прийняла християнство у Константинополі – столиці Східної Римської імперії (Візантії). Проте саме від Володимира та його хрещення у 988 р. християнство починає грати роль провідної (державної) релігії Руської держави.
У 1054 р. християнство переживає кризу, яка отримала назву «Великий Розкол» («Велика Схизма»). Наслідком Великого Розколу стала поява двох християнських течій – православ’я (християнство Східного Обряду) з центром у Константинополі – столиці Візантії; та католицизму (християнство Західного Обряду) з центром у Римі.
Зважаючи на те, що руські князі перебували у постійній взаємодії із однією з найбільших держав Середньовіччя – Візантією, не дивно, що симпатії літописця, який описував «Володимирів вибір віри» були на боці представників саме східного обряду християнства. Один з них – на передньому плані, – чоловік у чернечому вбранні, що показує Князю Святе Письмо. Натомість католики (або «німці», як їх називає літописець) йдуть до виходу.
Після цього прийшли німці від Риму, кажучи: «Ми прийшли як посланці від папи». І сказали Володимиру: «Говорив тобі папа: земля твоя — як і земля наша, а віра ваша не така, як віра наша. Бо наша віра — світло, кланяємося Богу, що сотворив небо, і землю, і зорі, і місяць, і все, що дихає, а ваші боги — дерево». Володимир же рече: «А яка заповідь ваша?» Вони ж відповіли: «Піст, по можливості, а коли хто п’є чи їсть,— все на славу божу,— говорить учитель наш апостол Павло». Сказав Володимир німцям: «Ідіть, звідки прийшли, бо й батьки наші не прийняли цього».
Римо-католицька церква в Україні
Історія римо-католицької церкви в Україні має достатньо солідну історію. Варто згадати, що римо-католиком був князь Данило Галицький, який у середині ХIII ст. отримав з рук Папи Римського королівську корону. Такий же обряд коронації та пройшов його син – Лев І, на честь якого було названий Львів.
Римо-католицька церква втратила своє панівне становище на українських землях наприкінці ХVIII ст. – після того, як припинила своє існування Річ Посполита, а її землі були розділені Росією. Пруссією та Австрією. У Росії максимальне сприяння надавалось православній церкві. До представників усіх інших християнських конфесій, а також релігій держава ставились із підозрою, а у випадку юдеїв – навіть вдавалася до дискримінації.
У Австрійській імперії та на українських землях, які входили до її складу з останньої третини XVIII ст. представники усіх релігій були зрівняні у правах. Це стало заслугою імператора Йосипа ІІ (1780-1790).
Наприкінці ХІХ ст. Придніпров’я з його невичерпними природніми багатствами, вигідним стратегічним розташуванням привертає увагу промисловців та фінансистів з усього світу. У 1887 р. у невеликому селищі Кам’янське Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство, засновниками якого були підприємці з Бельгії, Польщі, Німеччини та Франції) заснувало Дніпровський металургійний завод. Його директор – поляк Ігнатій Ясюкович дбав не лише про розвиток підприємства, але й про добробут селища, в якому мешкали працівники заводу. Зважаючи на те, що біля витоків підприємства стояло багато поляків (які за віросповіданням були переважно римо-католиками), які у пошуках кращої долі вирушили на українські терени, Кам’янське потребувало римо-католицького храму.
Проте губернська влада не бажаючи послаблювати позиції православної церкви в регіоні усіляку гальмувала цей процес.
1891 року майбутній Російський імператор Микола II перебував у Японії. 29 квітня в місті Отсу на нього напав місцевий фанатик-терорист, завдавши ножових поранень.
Ігнатій Ясюкович вирішив використати цю ситуацію та негайно виступив з ініціативою побудувати католицький храм на честь заступника царевича – Святого Миколая, шанованого як у православних, так і в католиків.
Не дивлячись на численні бюрократичні перепони у 1897 р. кам’янський Костьол Святого Миколая прийняв до себе перших вірян. Відтоді й дотепер храм залишається однією з найвеличніших культових споруд Центральної України.
На шляху до поєднання
Протягом усього періоду після Великого Розколу окремі представники православного та католицького духовенства прагнули відновити єдність християнської церкви. Саме внаслідок однієї з них – Берестейської унії 1596 р. на українських теренах з’явилась ще одна християнська течія – греко-католицька церква. Вона визнавала зверхність Папи Римського, як голови церкви, та водночас зберегла українську мову у літургії (богослужінні), календар тощо. Нині Українська греко-католицька церква – є однією з провідних конфесій на теренах України.
Проте протягом усього періоду свого існування греко-католики знаходились під вогнем критики як з боку римо-католиків (які не вважали їх «справжніми католиками» та використовували принизливу назву – «уніати»), так і православних, які трактували греко-католиків як «зрадників православної віри» (серед непримиренних критиків унії був зокрема й визначний меценат української культури та православної церкви князь Костянтин (Василь) Острозький (1527-1608).
Це слова митрополита української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Виходець із польського графського роду, римо-католик він усе своє життя присвятив служінню українському народу. Прийнявши чернечий сан та долучившись до греко-католицької церкви ця освічена та обдарована людина виступала одним із моральних лідерів українців Галичини. Він користувався незаперечним авторитетом й серед представників інших релігій та конфесій – римо-католиків, православних, юдеїв.
1517 р. німецький римо-католицький священник Мартин Лютер виступив із проповіддю, в якій проголосив 95 тез щодо реформування католицької церкви. Богослужіння рідною мовою, неприпустимість призначення на церковні посади та отримання прощення гріхів за гроші, – ось неповний перелік змін, які пропонував священник-реформатор. Через протест проти усталеного порядку речей у католицькій церкві Мартина Лютера та його прихильників стали називати протестантами. Згодом прийшло усвідомлення, що протестантизм зі своїми численними течіями є третьою (після католицизму і православ’я) християнською конфесією.
Кірха Святої Катерини у Дніпрі
В середині ХІХ ст. у Катеринославі проживала численна німецька громада, більшість з якої належали до протестантської церкви. У 1865-1866 рр. члени громади профінансували будівництво Кірхи Святої Катерини – місця, де віряни-протестанти могли збиратися для спільної молитви та спілкування. Будівля, як і більшість релігійних споруд, у часи СРСР була зачинена. Від 1999 р. й дотепер Кірха Святої Катерини – центр вірян-протестантів Дніпровського регіону
А чи знаєте ви, що ці рядки, написані нашим славетним земляком Олесем Гончаром, присвячені одній з найвеличніших православних культових споруд, що була побудована понад 200 років тому без єдиного цвяха? Йдеться про Троїцький собор – винятковий мистецький твір дерев'яної архітектури України, єдиний збережений в Україні дев'ятидільний православний храм, належить до 100 найкращих дерев'яних споруд світу.
Цей собор, так само як і найдавніші із збережених, церкви с. Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області (найстарша з яких Успенська була побудована у 1767 р.) переживши вир радянських антирелігійних кампаній –продовжують залишатися перлинами православної архітектури не лише нашого регіону, але й всієї України.
Скільки віруючих людей в Україні?
Підрахувати це точно – неможливо, адже питання віри – особиста справа кожної людини.
Проте статистика дає можливість уявити кількість релігійних об’єднань та організацій в Україні. Так, станом на 1 січня 2018 р. в Україні
18918 православних громад
7246 – протестантських
939 – римо-католицьких
3773 – греко-католицьких
254 – мусульманських
141 - язичницьких
62 – буддійських.
Україна – домівка для представників багатьох народів. Місце, де віддавна поважали традиції, культуру та свободи будь-якої людини. До однієї з таких свобод належить право на свободу віросповідання. Згідно ст. 35 Конституції України – Основного закону нашої держави «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність».
Тож, право вірити чи не вірити – особистий вибір кожної людини. Головне ж – поважати та розуміти право інших людей на цей вибір.