Індустріальний поступ

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

Модернізація, промислова революція (переворот) та Україна

Промислова революція (іноді її називають промисловим або індустріальним переворотом) – перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного й доморобного до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Простіше кажучи, з кінця ХVIII ст. у країнах Європи розпочався перехід від виробництва за допомогою ручної праці або машин, що працювали за допомогою ручної праці (так звана мануфактура) до виробництва за допомогою машин, що діяли на основі парових двигунів, а пізніше – електричного струму.

На відміну від країн Західної Європи на теренах України промислова революція розпочинається на півстоліття пізніше – у 1840-х – 1850-х рр.

Харчова промисловість та промислові династії

На початку ХІХ ст. фундаментом економіки Наддніпрянської України, що знаходилась у складі Російської імперії, продовжувало бути аграрне тобто сільськогосподарське виробництво. Через існування кріпосництва ефективність була порівняно невисокою, адже у більшості випадків безпосередні виробники (особисто залежні від поміщика кріпаки-селяни) не були зацікавленими у збільшенні обсягів продукції панських господарств. Першими, хто усвідомив економічні перспективи індустріалізації були представники українського купецтва. Вони вже не задовольнялись функцією посередника між поміщицькими господарствами та споживачами аграрної продукції. Маючи капітал, зароблений у торгівлі, вони вкладали його у створення новітніх на той час технологій із обробки сільськогосподарської сировини. Провідну роль у цьому процесі відіграло виробництво цукру – продукту, що користався незмінно високим попитом як в Російській імперії, так і за її межами.

Україна виробляла 80-85 % цукру Російської імперії та входила до трійки провідних виробників цього продукту у світі

Перший цукровий завод, що виробляв солодкий продукт із цукрового буряка, було засновано у с. Трощин (нині Черкаська область) у 1824 р. У 1843 р. завдяки Платону Симеренку (1821 – 1863) у с. Ташлик на Черкащині було відкрито цукровий завод, устаткування якого працювало за допомогою парових двигунів. Вже у 1848 р. на території Наддніпрянщини налічувалось близько 200 подібних підприємств. За даними 1914 р. у цій галузі працювало близько 120 тис. осіб, що складало майже 20% усіх робітників підросійської України. Україна виробляла 80-85 % цукру Російської імперії та входила до трійки провідних виробників цього продукту у світі. Саме у галузі виробництва цукру сформувалися низка потужних українських торговельно-промислових династій – Терещенків, Симиренків, Ханенків, Бродських.

Західноукраїнський Клондайк

Окремі публіцисти називають нафту «матір’ю усіх товарів», натякаючи на те, що у різних поєднаннях її використовують різні галузі промисловості – від харчової до медичної. А чи знаєте ви, що тривалий час саме терени України мали репутацію як одного із найпотужніших нафтових регіонів світу? Перші згадки про поклади нафти, або як її називали – «скельний олій», в українській Галичині датуються початком XVII ст. Масштабний видобуток нафти та супутніх їй мінералів розпочинається з кінця ХVIII ст., коли ця територія стала частиною Австрійської імперії. Технологічно процес видобутку був достатньо примітивним: власники нафтоносних ділянок копали ями різної глибини (так звані колодязі), в яких накопичувалась нафта, поклади якої підходили дуже близько до земної поверхні. Варто відзначити, що першочергово власників «нафтових колодязів» цікавила не сама нафта, а супутній їй озокерит (гірський віск), який у подальшому переробляли на парафін, використовували для виготовлення медичних препаратів тощо.

У 1909 р. тут отримали понад 2 млн. тон цієї сировини, що складало 5% обсягу світового видобутку нафти. Галичина за обсягом видобутої нафти посідала третє місце у світі після Росії та Америки

Своєрідна технологічна революція відбулася у 1853 р., коли двоє львівських хіміки та фармацевти Ігнатій Лукасевич (1822 – 1882) та Ян Зег (1817 – 1897) запропонували новий спосіб дистиляції (очищення) нафти та отримання гасу. Супутнім винаходом стала гасова лампа зручної конструкції, що могла використовуватись не лише для освітлення приміщень, але й вулиць. Зростання попиту на нафту стимулювало розвиток методів її видобутку. Від початку 1860-х рр. малоефективний з точки зору обсягів добутої нафти «колодязний» спосіб, поступається буровим методам видобутку. Буріння дозволяло досягати покладів, що знаходились на значній глибині, а також зменшували втрати сировини під час безпосереднього видобутку. На початок ХХ ст. припадає пік видобутку галицької нафти. У 1909 р. тут отримали понад 2 млн. тон цієї сировини, що складало 5% обсягу світового видобутку нафти. Галичина за обсягом видобутої нафти посідала третє місце у світі після Росії та Америки.

Природний потенціал індустріального поступу

Природні багатства Дніпровського регіону були відомі ще з кінця ХVIII ст. Проте не дивлячись на ініціативу окремих вчених та підприємців російська імперська адміністрація не сприяла промисловому розвитку краю. Певною мірою ситуація змінилась в останній третині ХІХ ст., коли індустріальним потенціалом Придніпров’я та Донецького краю зацікавились іноземні інвестори. У 1869 р. у донецьких степах валієць Джон Г’юз заснував металургійний завод. Навколо підприємства невдовзі з’явилося робітниче селище, назване на честь директора. Сам завод входив до складу підприємств Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізоробного та рейкового виробництв, яке й започаткувало систематичне та масштабний промисловий видобуток кам’яного вугілля в регіоні.

На відстані кількасот кілометрів на захід катеринославський поміщик Олександр Поль вперто, проте не дуже успішно, намагався переконати як губернську, так і центральну владу у перспективності видобутку покладів залізної руди на Криворіжжі. На відміну від російської влади французькі підприємці одразу оцінили потенціал цього регіону. У 1880 р. з’являється французьке «Анонімне товариство залізних руд Кривого Рогу». Лише за перший рік Саксаганська копальня Товариства видобуває 555 тис. пудів сировини. На відміну від інших родовищ криворізька порода мала надзвичайно високу частку заліза, яка сягала фантастичних 72% (за середньої норми у 40%). Вже у 1902 р. лише в околицях Кривого Рогу налічувалось майже 80 копалень, які давали металургійній промисловості найкращу у Європі сировину для виробництва.

Залізниця – кров індустріалізації

Промислове піднесення було б неможливим без створення та розвитку залізничної мережі. Вона ж зіграла важливу роль й у розвитку нашого регіону.

Транспорт називають кров’ю економіки. Якщо це так, то залізниці – кровоносні судини, якими ця кров рухається

Ще у 1870-х рр. ідея залізничного поєднання донецького кам’яного вугілля та криворізької залізної руди раз по раз виникала у колі промисловців. Проте без державної підтримки її реалізація була неможлива. Лише у 1881 р. розпочалося будівництво Катерининської залізниці (нині Придніпровська залізниця), що розпочала свою стабільну роботу у 1884 р. Цим же роком датована побудова центрального залізничного вокзалу у губернському центрі – Катеринославі (нині Дніпро). Станом на 1901 р., протяжність залізниці складала понад 2 тис. км. Вона давала роботу 34,5 тис. осіб. Окрім своєї прямої функції – перевезення вантажів та пасажирів, залізниця виконувала важливі соціальні функції. При ній діяло 18 початкових шкіл, 6 бібліотек, концертні зали тощо.

Внесок капітанів української індустріалізації у розвиток Батьківщини

Українські підприємці досягали успіху та змінювали світ навколо себе. Особистий успіх, матеріальне благополуччя йшли поруч із прагненням змінювати не лише власну долю, але й світ навколо себе. Джон Г’юз займався не лише видобутком кам’яного вугілля та управлінням металургійним підприємством. Засноване ним робітниче селище – Юзівка, нині – одне з найбільших міст України. Ще на початку ХХ ст. саме завдяки підприємливому валійцю у донецьких степах з’явилося житло для робітників, лікарні та школи. «Кобзар» Тараса Шевченка побачив світ у тому числі й завдяки Платону Симbренку, який профінансував його видання 1860 р.

Родина іншого цукрозаводчика – Терещенка щедро фінансувала різноманітні культурні та освітні установи. З-посеред його «дітищ» – унікальна колекція творів живопису, що стала основою Національного музею «Київська картинна галерея». До речі, сам музей розташовується у будинку Терещенків у Києві. Один з цукрових королів України – Лазар Бродський (син згадуваного Ізраїля Бродського) запам’ятався не лише своїми статками, але й тим що лишив по собі – будівлею Бессарабського ринку у Києві, Бактеріологічним інститутом, Акушерською клінікою при Київському університеті, Протитуберкульозним санаторієм у Пущі-Водиці та ін.

Олександра Поля часто називали «степовим Колумбом». Адже як італійський мореплавець він шукав успіху та можливостей для перетворення. Розробка родовищ залізної руди кардинально змінює не лише економіку краю, але й безповоротно штовхає Катеринослав (нині Дніпро) та усе Придніпров’я до нового сучасного життя. Лише за 25 років (з 1875 по 1900 рр.) населення Катеринослава зросло з 47 до 180 тис. А ще Олександр Поль долучився до розвитку місцевого історичного музею, подарувавши йому свою приватну колекцію старожитностей.

Цікаві факти:

1 / 8

«Чай Висоцького, цукор Бродського» – подібна примовка побутувала у Російській імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Вислів був пов'язаний із двома особистостями: Вульфом Висоцьким (1824 – 1904) – російським купцем, засновником корпорації «В. Высоцкий и К°» – провідною компанією на ринку продажу чаю; родиною Бродських – українських цукрозаводчиків, меценатів – монополістів на ринку цукру. Зараз вже важко знайти у продажі цукор фірми Бродського, а чай Висоцького продовжує зберігати свою популярність, щоправда за межами колишньої імперії.

У 1858 – 1864 рр. відбулася надзвичайна подія – Європу та США було з’єднано телеграфним кабелем, прокладеним по дну Атлантичного океану, довжиною понад 5 тис. км («Трансатлантичний телеграфний кабель»). Цікаво, що для виготовлення ізоляції кабелю використовувався озокерит («гірничий віск»), видобутий на галицьких родовищах.

Чи знаєте Ви, що перший міст у межах сучасного м. Дніпро був офіційно відкритий у 1884 р.? Це Амурський міст, названий за найменуванням лівобережного селища (нині територія Амур-Нижньодніпровського району міста). Як і нині, верхній ярус мосту передбачав рух пішоходів та гужового/автомобільного транспорту, а нижній – залізничного. Цікаво, що це творіння архітектора Миколи Белелюбського (1845 – 1922) у 1889 р. було відзначено Золотою медаллю Всесвітньої виставки у Парижі. Таку ж відзнаку отримала і відома Ейфелева вежа, споруджена трьома роками пізніше. Міст мав складну долю. Двічі (у 1920та 1941 рр.) він зазнавав суттєвих пошкоджень. У 1955 р. після відновлення Амурський міст набув сучасного вигляду.

Чи знаєте ви, що родина промисловців Симиренків має пряме відношення до популярного в Україні та за її межами сорту яблук – так званого «Ренету Симиренка». Вперше він був описаний та класифікований ще далекого 1880-го року Левком Платоновичем Симиренком (1855 – 1920) сином цукрозаводчика Платона Симиренка. Л. Симиренко назвав цей сорт зимових яблук саме на честь свого батька. З Платонова хутора (маєтку сім’ї Симиренків) поблизу м. Мліїв, що на Черкащині, «Симиренка» поширилась всією Україною.

А чи знали ви, що на початку 1950-х рр. домогосподарки Києва та російської Москви споживали газ, видобутий з родовищ української Галичини? У 1921 р. у маленькому с. Дашава Львівської області було відкрито першу газову свердловину. Від 1929 р. мешканці Льова могли опалювати будинку та готувати їжу саме на газі з Дашави. У 1948 р. таку можливість отримали мешканці столиці України – Києва, а у 1951 р. – Москви – столиці радянської імперії. Газопровід «Дашава-Київ-Москва» став одним із найперших та найдовших (1301 км) магістральних газопроводів СРСР.

ХІХ ст. – період не лише небаченого раніше індустріального поступу, але й час зрушень у транспортній галузі. У 1823 р. кріпаки с. Мошни (нині Черкаська область), що належало графу М. Воронцову, побудували перший український пароплав «Пчілка». Двома роками пізніше його перевезли до Херсона, де він і здійснював регулярні рейси між Херсоном і Миколаєвом. Із розвитком цукрової промисловості у 1850 – 1860-х рр. різноманітні торгівельні компанії, зацікавлені у експорті своєї продукції, будували власні пароплави, які транспортували вантажі Дніпром до морських портів Чорного моря, а звідти вони переправлялися закордон.

Чи знаєте Ви, що між Україною та Бельгією надзвичайно багато спільного? На початку ХХ ст. ця європейська держава активно вкладала кошти у розвиток промисловості Російської імперії. З 831 млн. франків, вкладених у створення та розвиток нових підприємств, 550 млн. припали на терени сучасної України. Сюди у пошуках роботи та добробуту прибули майже 13 тис. бельгійців разом зі своїми сім’ями. Кажуть, що в самій Бельгії Донбас та Придніпров’я називали «10-ою провінцією» Бельгії, зважаючи на важливість цього регіону для економіки Королівства. Наприклад, вже у 1889 р. брати Шарль та Жорж Шодуар створюють акціонерне товариство та розпочинають будівництво трьох підприємств – Шодуар А, Шодуар Б, Шодуар С (нині – Дніпровський трубопрокатний завод, Дніпровський металургійний завод («Комінмет») та завод «Дніпротяжмаш» відповідно). Бельгійське товариство «Кокеріль» було одним із головних інвесторів у будівництво металургійного заводу у селищі Кам’янське (нині однойменне місто).

Перша трамвайна лінія сучасного Дніпра також не обійшлась без участі бельгійців. У 1897 р. було створено Анонімне акціонерне товариство катеринославських міських залізниць. Катеринослав став третім містом імперії(після Києва та Нижнього Новгорода), де товариство реалізувало ідею електричного трамваю. Частина сучасного «1-го» маршруту дніпровського трамваю – це повторення одного із найперших маршрутів бельгійського трамваю кінця ХІХ ст.

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі