Голодомор 1932–1933 рр. – українська національна трагедія. Окрім величезних людських втрат та морального удару, Голодомор практично знищив старе українське село, яке було носієм самобутньої народної традиції і національної самоідентифікації.
Передумови
Для зміцнення радянської влади, з 1928 р. на селі була запроваджена політика примусового об’єднання селян-одноосібників у великі колективні господарства (колгоспи). Керувати колгоспами було легше, ніж кожним селянином окремо. Кожен колгосп мав здати певну кількість зерна державі (виконати план хлібозаготівлі). Після цього селянам майже нічого не лишалося. Заможних селян називали «куркулями». Вони не хотіли добровільно віддавати своє майно, відтак їх «розкуркулювали» силоміць, часто забираючи не лише все майно і худобу (не залишаючи засобів для існування), а й виганяючи з власних домівок або руйнуючи їх. Розкуркуленню підлягали всі селяни, без виключення.
Причини
Голодомор був свідомою політикою Сталіна щодо знищення українського селянства, актом примусу й залякування, відповіддю на непокору й опір українців насильницькій колективізації. Він був створений штучно.
1. Невизнання голоду владою. При виникненні труднощів з продовольством всяка нормальна держава мала б допомогти своєму населенню і, найперше, припинити хлібозаготівлю. Проте Радянський Союз не надавав селянам допомогу, відмовлявся від гуманітарки з боку сусідніх держав, мотивуючи це тим, що голоду немає. Справжня статистика смертності не велася або сфальшовувалася. Влада, аби приховати наслідки Голодомору, вдавалася до демонстрації ілюзорного достатку.
2. Нереально завищені плани хлібозаготівель. У 1932–1933 рр. держава заздалегідь не визначала розмір поставок зерна. Коли план ставав відомим, він дорівнював всьому зібраному урожаю, а почасти і перевищував його. Посушливе літо і нові форми господарювання призвели до зменшення врожаю літа 1932 р. порівняно з попередніми роками, а розміри хлібозаготівель лишилися ті самі. До того ж часто плани здачі хліба коригувалися на підвищення одразу після їх виконання.
3. «Натуральні штрафи». Аби виконати завищені плани хлібозаготівель держава проводила обшуки і конфісковувала зерно у селян, яке вони залишали для харчування. Однак, окрім зерна вилучали (найчастіше – знищували на місці) і будь-яку іншу їжу: картоплю, цибулю, квасолю, сало, соління тощо. Це називалося «натуральними штрафами».
4. «Чорні дошки». За невиконання колгоспами планів хлібозаготівель держава заносила цілі села у т.зв. «чорні дошки», припинялося постачання продуктів харчування до сільських магазинів. Це призводило до повної блокади населених пунктів. Мешканцям заборонялося залишати постійне місце проживання і шукати порятунок в інших регіонах.
Причини
Масова смертність від голоду спалахнула вже у жовтні-листопаді 1932 р., на початок весни 1933 р. вона досягла свого апогею, коли були вичерпані господарчі запаси і ресурси організму.
Найперше помирали від голоду діти і старі. Помирали цілими сім’ями, вимирали заблоковані села. Днями і тижнями тіла лежали у хатах, на подвір’ях, на вулицях. Мертвих було стільки, що їх важко було ховати, та й нікому. У кращому випадку викопували великі ями і ховали по кілька десятків разом. Бували випадки поховання охлялих, але живих людей.
За спробу взяти з поля бодай кілька колосків, голодний колгоспник міг поплатитися життям прямо на місці, або отримати вирок позбавлення волі, терміном не менше 10 років. Цей закон у народі називають «Законом про п’ять колосків» – саме за такий обсяг зерна селянин ніс кримінальну відповідальність, яка поширювалася також і на дітей з 12 років.
Голодні селяни вживали у їжу сурогати: коріння рослин, кору дерев, шишки, жолуді, листя, траву. Першими жертвами, яких вжили у їжу голодні селяни, були домашні собаки і коти, також їли жаб і гризунів. У тих селах, де була річка чи ліс, смертність від голоду була нижчою.
Від голоду загострювалися хвороби, погіршувався не лише фізичний, але й психічний стан. Не поодинокими були випадки канібалізму і трупоїдства. Жертвами найперше ставали діти.
Наслідки
За останніми підрахунками вчених, в Україні під час Голодомору загинуло близько 3,9 млн українців, до демографічних втрат додають також 0,6 млн ненароджених. Точну цифру навряд чи колись вдасться встановити, оскільки часто статистика смертності просто не велася, а почасти – вона знищувалася – радянська держава замітала сліди злочину. Найбільше постраждали від Голодомору Київська, Харківська, Полтавська, Черкаська, Вінницька та Дніпропетровська області. У деяких місцях помирав кожен другий.
На кілька поколінь у свідомості українців твердо вкорінився страх, політична апатія і пасивність. Наслідки Голодомору не лише в пам’яті тих, хто його пережив, – вони в підсвідомості їхніх нащадків, місія яких, як «третього покоління» і наступних – звільнитися від цього страху і зробити все, щоб це ніколи не повторилося.
Пам’ять
28 листопада 2006 р. Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», згідно з яким Голодомор визнаний геноцидом українського народу. Четверта субота листопада в Україні – це день пам’яті жертв Голодомору та масових репресій. Символом пам’яті є запалена свічка.