Правління князя Романа Мстиславича на галицько-волинських землях
Останнім князем, який контролював всю західну територію Київської Русі, став Роман Мстиславич (1150-1205) з династії Рюриковичів, праправнук видатного Володимира Мономаха. Саме його Галицько-Волинський літопис називає його «Володарем землі Руської» та «самодержцем всія Русі».
У зовнішній політиці Роман зосередив увагу на поширенні своєї влади. Близько 1202–120 рр. він завдав поразки суперникам із Суздаля й утвердився в Києві. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського і Новгород–Сіверського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Територія усієї Правобережної України та частина Лівобережжя на якийсь час увійшли до єдиної держави – Галицько-Волинського князівства.
Найбільшу славу Романові принесли його успіхи у війнах із традиційними ворогами. Щоб захистити українські землі, князь провів кілька небачених досі успішних походів на половців і литовців.
Все це сприяло економічному та культурному розвитку Галицько-Волинської держави. Роман мав добрі відносини з Візантійською імперією. В останні роки свого життя Роман встановив тісні взаємини з іншою світовою імперією Середньовіччя – Німецькою (Священною римською).
Найбільшої могутності Галицько-Волинська держава досягла у 30-60-ті рр. XIII ст., за часів правління князя Данила Галицького (1201–1264 рр.), сина Романа Мстиславича. Данило Галицький є однією з найвидатніших постатей в історії України. Князь Галичини і Волині, король Русі, він увічнив своє ім’я як мудрий правитель і талановитий полководець.
Князю Данилу вдалося укріпити свою владу у Галицько-Волинському князівстві. Він відновив стосунки з Угорщиною та Польщею, відбудував зруйновані монголо-татарами міста, звів нові могутні фортеці – Кременець і Холм, що став столицею князівства. Під час правління князя було засновано одразу декілька нових міст, серед яких Львів, Угровськ і Данилів, відновлено Дорогичин.
Данило Романович прагнув утворити антимонгольську коаліцію європейських держав – з цією метою він навіть вів переговори з Папою Іннокентієм IV з приводу організації хрестового походу проти Золотої Орди. Однак створити сильний союз проти ординців йому не вдалося.
У внутрішній політиці Данило прагнув забезпечити собі підтримку селян та міщан, дбав про розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі. З цією метою князь запрошував ремісників та купців із Німеччини, Польщі, зруйнованої монголами Русі.
У 1246 р. князь заснував православну митрополію у Галичі, яка з часом перебрала на себе функції та обов’язки загальноруського органу церковної влади
Князь, а згодом король Данило проявив себе як здібний державний діяч. Він здійснив військову реформу. Не покладаючись тільки на феодальну дружину (галицьке боярство часто зраджувало його), почав широко використовувати ополчення – селян і міщан. Реформував державний апарат. На зміну великим боярам, які були в князівському оточенні, він почав висувати своїх прибічників із нижчих верств. Так формувалося дворянство – шляхта.
Данило Галицький – «король Русі»
Однією з найважливіших та найвизначніших подій середньовіччя в історії України стала коронація Данила Галицького 1253 р., що зумовило інтеграцією волинської землі, як частини Галицько-Волинської держави, у європейську спільноту.
Урочиста коронація нового монарха Європи відбувалася в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці за участі посланця Папи Римського. Данилові на той час було 52 роки, а його держава була чи не найбільшою в тогочасній Європі – простягалася від Бугу аж до самого Дніпра.
Упродовж століття сусіди Галицько-Волинської держави називали її правителів королями Русі, адже наступники Данила Галицького мали усі атрибути королівської влади: корону, скіпетр, королівську печатку, що їх привіз папський посланець. Саме за часів правління короля Данила Галицько-Волинське князівство стало однією з найрозвиненіших та найбагатших держав Європи.
Пам’ять про короля Данила в Україні та світі
У незалежній Україні на честь короля Данила було викарбовано срібну монету номіналом 10 гривень та пам’ятну настільну медаль «Король Данило». У 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України, яким була встановлена нова державна нагорода – орден Данила Галицького. Він призначений для нагородження військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, а також державних службовців за значний особистий внесок у розбудову України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові.
Іменем Данила Галицького названо університет в Івано-Франківську, міжнародний аеропорт у Львові та 24-ту окрему механізовану Бердичівську Залізну бригаду, а також Міжнародне спортивне товариство у Львові.
У 2012 р. у будівлі нового терміналу міжнародного аеропорту «Львів» було встановлено погруддя Данила Галицького, автором якого став український скульптор, академік Еммануїл Мисько.
Розвиток культури Галицько-Волинської держави
Важливими осередками духовної культури Галицько-Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Во.лодимир-Волинський, Перемишль, Холм, Львів. Саме через Львів проходив торговельний шлях з Німеччини, Чехії і Польщі до Києва і міст Волині, а також до гирла Дністра, Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму.
Міста Галицько-Волинської держави стали значними центрами літописання та книгописання. Найвизначнішою пам'яткою літератури став Галицько-Волинський літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені події політичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.), у якому містяться чотири мініатюри євангелістів та тлі обладнання книгописної майстерні.
Зростанню ролі церкви у поширенні освіти сприяло утворення в 1303 р. Галицької митрополії, яка, незважаючи на її неодноразові скасування та відновлення, існувала протягом XIV ст.
На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монументальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну, П'ятницьку церкву, згодом перебудовану, а також костьол Хрестителя.
Найстарішою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони «Менологія» (кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.), знайдена у 1930 р. у церкві Св. Миколая в Тур’ї поблизу Старого Самбора. У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису «Юрій Змієборець» із села Станилі поблизу Дрогобича. Її автор був талановитим майстром композиції та колориту, що зміг поєднати відчуття загальної гармонійної врівноваженості з ритмічним рухом, а форму — із кольором.