Етнічне різноманіття

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

За переписом населення в Україні мешкають представники 130 національностей. Традиції такого етнічного різноманіття тягнуться від давніх часів.

Корінні народи України

Українські землі є батьківщиною не тільки для українців. Традиційно, корінними народами України вважають також кримських татар, кримчаків та караїмів

Кримські татари є нащадками кипчацьких племен. В Україні зараз мешкає приблизно 250 000 представників цього народу. Вони розмовляють кримськотатарською мовою, що належить до кипчацької групи тюркських мов і є спорідненою з башкирською, киргизькою, узбецькою, казахською, турецькою та іншими мовами. Кримські татари є мусульманами-сунітами.

Кримчаки є іншим народом, що сформувався на території Криму. До кінця їхнє походження не з’ясоване, вважається, що кримчаки сформувалися на основі різноетнічних елементів кримського населення, що прийняли юдаїзм. Кримчацька мова є близькою до кримськотатарської. Німецькі нацисти у роки Другої світової війни знищували кримчаків. Зараз в Україні мешкає всього декілька сотень його представників.

Крим є батьківщиною і караїмів. Їх походження також не з’ясоване. Вважається, що караїми є нащадками євреїв або хозарів. Вони сповідують особливу релігію – караїмізм, споріднену з юдаїзмом, і розмовляють караїмською мовою, близькою до кримськотатарської. Зараз в Україні мешкає близько 1000 представників цього народу.

Національні квартали старих міст

Національно різнорідним населення українських міст було вже у часи середньовіччя. У великих містах утворювалися навіть окремі «національні квартали». Зокрема, у Кам’янці-Подільському існували польська, руська (українська) та вірменська дільниця. У Львові, як і у більшості інших міст, окремий квартал мали також євреї. Приблизно подібною була ситуація і в інших українських містах.

Слав’яносербія та Новосербія

У середині XVIII ст. російський уряд прагнув залучити до заселення земель Степової України й іноземних колоністів, зокрема з балканських країн. Тож, на території України у 1751 було створено Новосербію, а у 1753 – Слов’яносербію (на землях сучасної Кропивницької та Донецької і Луганської областей). Ці дві поселенські округи мали особливий статус і устрій, подібний до козацького. Мешканці мали відбувати військову службу у полках кінноти, отримуючи натомість земельні ділянки та податкові пільги.

Хоча у назві обох утворень вказувалася Сербія, реально населення їхнє складалося, окрім сербів, з болгар, валахів, молдован, греків, угорців

Історія Слав'яносербії та Новосербії була недовгою – вже у 1764 р. ці утворення були скасовані у якості адміністративних одиниць. Але згадка про них лишається на сучасній мапі України: у 1784 р. містечко Тор було перейменоване на Слов’янськ, а у 1817 р. Донецьке – на Слов’яносербськ.

Старошведська колонія

Наприкінці XVIII ст. на території Степової України було засновано десятки колоній німецькими поселенцями, яких російський уряд активно заохочував до переселення сюди.

Але окрім добровільних бували і вимушені переселення. У 1792 р. російський уряд переселив до херсонських степів шведів з захопленого естонського острова Гіюмаа.

На березі Дніпра було засновано село Старошведське – або ж Gammalsvenskby. Мешкаючи на Херсонщині, шведи зберігали рідну мову та звичаї. І хоча більшість після 1917 р. більша частина мешканців села виїхала на історичну батьківщину, у селі досі можна почути старошведську мову, яку пам’ятають старі люди.

Після війни радянська влада об’єднала Старошведське з трьома колишніми німецькими селами – і зараз вони складають один населений пункт – село Зміївка (Бериславського району Херсонської області).

Національні райони

У 1924 р. внаслідок адміністративної реформи радянського уряду у складі УСРР було створено національні райони. Станом на 1931 рік у Радянській Україні існувало 25 національних районів – 8 російських, 7 німецьких, 3 болгарські, 3 грецькі, 3 єврейські, 1 польський. На території Криму (який до 1954 р. не входив до складу України) було 6 кримськотатарських 2 німецьких, 2 єврейських та 1 український національні райони. Окрім того, у складі УРСР до 1940 р. знаходилася Молдавська автономна республіка.

Сталіндорфський район

В межах сучасної Дніпропетровської області у 1930 р. було утворено Сталіндорфський єврейський національний район

З 23 його сільрад 16 були єврейськими, 2 німецькими та 1 російська; євреї становили приблизно 50% мешканців району. У районі були відкриті школи із єврейською мовою викладання, діяли різні культурні уставнови. Частина діловодства в районі відбувалася на їдиш (єврейській мові). Офіційно Сталіндорфський національний район, як і інші, було розформовано у 1939 р. Більшість євреїв-мешканців району були вбиті нацистами у 1941-1943 рр.

Зараз колишній Сталіндорф – це село Вакулове Софіївського району.

Втрати ХХ ст.

У середині ХХ ст. Україна втратила значну частину свого етнічного різноманіття. Під час Другої світової війни німецькі нацисти знищували на окупованій території євреїв, кримчаків та ромів – незалежно від віку та статі. У 1941 р. радянська влада депортувала німецьке населення України до Сибіру і Казахстану. У 1944 р. Сталіним з України були депортовані кримські татари, а також кримські та приазовські греки, болгари та вірмени. У 1944-1946 рр. відбулася також акція «обміну населенням» між УРСР та Польщею, в наслідок якої з України було депортовано більшість її польського населення.

Цікаві факти:

1 / 8

Найбільшою польською общиною в центральній Україні була громада м. Кам’янське (у сучасній Дніпропетровській області). Коли у 1890 р. там почалося спорудження металургійного заводу, для будівництва були запрошені інженери та робітники з Польщі. В 1900 році вони складали більше третини від всього населення міста – 14 тисяч осіб. Поляки Кам’янського у 1897 р. побудували костьол св. Миколая – який і досі є найбільшим костьолом центральної України.

Чехи на Волині. З 1863 р. на територію Волині почали переселятися чехи. Їх приваблювала наявність дешевих земель і гарних умов для землеробства. На початок ХХ ст. на території сучасних Рівненської та Житомирської областей мешкало до 90 тисяч представників цього народу. У роки Другої світової війни волинські чехи, хоча вони і були громадянами СРСР, призивалися до Чехословацького армійського корпусу, що був створений за сприяння радянського керівництва. Після війни за радянсько-чехословацьким договорам абсолютна більшість чехів Волині була переселена до Чехословаччини.

Ніжинські греки. Найбільша грецька громада в Наддніпрянській Україні існувала в Ніжині Чернігівської області. Грецьких купців переселитися до міста запросив спеціальним універсалом у 1657 р. Богдан Хмельницький. Він надав їм пільги у торгівлі, які підтверджували потім усі наступні гетьмани й царі. 1675 року грецькі купці заснували тут свою колонію, завдяки чому Ніжин перетворився на один з головних торгівельних центрів у Гетьманщині. У 1746 р. грецька громада міста складала 1800 осіб (7 % населення міста).

На першій грошовій купюрі, випущеній у грудні 1917 року Українською Центральною Радою – 100 карбованців – написи були зроблені не тільки українською, але й мовою головних національних меншин УНР – російською, польською та на їдиш (єврейська мова). Автором дизайну цієї купюри був видатний український художник-графік Георгій Нарбут.

Гагаузи. В західних районах Одеській області проживає більше 30 тисяч гагаузів. Гагаузи – це тюркський народ, який традиційно сповідує православ’я і є нащадками переселенців з Османської імперії. Окрім України, гагаузи компактно проживають тільки в Молдові, у складі якої існує окрема автономна територіальна одиниця – Гагаузія.

Кримські роми. Кримські роми, що переселилися на півострів ще за часів Кримського ханства, традиційно сповідують іслам. В період німецької окупації Кримського півострова у часи Другої світової війни нацисти планували знищити все ромське населення. Однак, лідерам кримськотатарської громади вдалося переконати окупантів, що місцеві роми насправді є представниками кримськотатарського народу, і таким чином врятувати їх від неминучої загибелі.

З середини XVII ст. на території України з’являються калмики, яких з їхніх з їхніх традиційних кочовищ в пониззі Волги витіснили ногайці. Калмики є монгольським народом та сповідують буддизм. Калмики кочували на території сучасних Донецької та Луганської областей. Їхні загони приймали участь в тодішніх війнах, що точилися на території України, зокрема разом з козаками Івана Сірка здійснювали напади на татарські кочовища.

Українські чемериси. У 1527 році на українське Поділля переселилася велика група марійців – яких місцеве українське населення прозвало «чемерисами». Марійці є фіно-угорським народом, чиєю батьківщиною є середня течія Волги. До українських земель, що тоді входили до складу Великого князівства Литовського, чемериси переселилися через утиски московської держави. З чемерисів формували окремі кавалерійські загони, які брали участь у боротьбі з татарами, а з 1648 р. чемериси доєдналися до війська Богдана Хмельницького. З часом чемериси асимілювалися з місцевим українським населенням, але й досі в Україні є розповсюдженим прізвище Чемерис, на Поділлі існує декілька сіл з назвою Чемериси або Чемериське.

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі