Андрей Шептицький

Зміст

Для проходження тесту по темі
увійдіть зі своїм логіном

Родина Шептицьких – давній польсько-український шляхетський рід

Рід Шептицьких – один із найдавніших шляхетських родів на теренах Галичини. Свою історію Шептицькі вели від часів короля Данила Галицького, який, власне, і надав Шептицьким боярський титул. Роман Марія Александер Шептицький (справжнє ім’я майбутнього митрополита) народився у с. Прилбичі (нині Яворівський район Львівської області) 29 липня 1865 р. Його батьки мали семеро синів, проте двоє з них померли не досягши повноліття.

Станіслав Шептицький зробив блискучу військову кар’єру спочатку як офіцер Генерального штабу і військовий аташе Австро-Угорської імперії, а потім став генералом польської армії.

Цікаво, що двоє з братів обрали шлях священництва – Роман й Казимір (майбутній митрополит Андрей та настоятель монастиря Климентій відповідно), двоє – Леон і Олександр продовжили традицію аристократичного землеволодіння і продовжували жити як заможні поміщики. Обидва стали жертвами німецького та радянського тоталітаризму.

Священицький шлях Андрея Шептицького

Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів та здобув ступінь доктора права.

Роман Шептицький (у майбутньому митрополит Андрей Шептицький) не мріяв про священицький сан від дитинства. Він, як і йог обрати, здобував світську освіту та задумувався над кар’єрою військового. Після закінчення у 1883 р. гімназії майбутній митрополит деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. У 23 роки вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрей. Згодом вивчав філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені у галузі теології (релігієзнавства) та філософії. У 1899 р. (тобто у віці 34 років) він стає Станіславським єпископом (Станіслав – нині місто Івано-Франківськ), а у 1900 р. – головою Української греко-католицької церкви.

УГКЦ та українська справа у Галичині

В умовах Австро-Угорської імперії (до 1918 р.), та незалежної Республіки Польща (1918 - 1939 рр.) українці Галичини були позбавлені власної державності. По суті греко-католицька церква виявилась тією чи не єдиною силою, яка допомагала зберігати свою українську ідентичність та не піддаватися процесу германізації та полонізації.

Андрей Шептицький та його меценатська діяльність

Митрополит Андрей Шептицький був одним із найбільших меценатів української справи у Галичині, прихильником розвитку ідеї взаємної солідарності. Завдяки його особистій ініціативі, а також приватним коштам у Західній Україні було відкрито низку релігійних освітніх закладів – семінарії у Станіславові (1906 р.), Перемишлі (1907 р.), Львівська греко-католицька богословська академія (1928 р.).

У 1905 р. завдяки очільнику УГКЦ було відкрито Український національний музей у Львові, а від 1903 р. митрополит Андрей був опікуном найбільшої безкоштовної лікарні Львова – «Народної лічниці».

Митрополит Андрей Шептицький був також у числі Земельного іпотечного банку – одного з перших українських банків, офіційно визнаних у світі.

Діалог з людьми незалежно від їхнього віросповідання

Андрей Шептицький був прихильником екуменізму ((грец. οἰκουμένη, «ойкумена» буквально означає «заселений світ») – ідеологія та рух за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій.

У 1913 р. митрополит Андрей Шептицький виступив із критикою влади Російської імперії за фальсифікації у так званій «Справі Бейліса». Завдяки цьому процесу російський уряд намагався викликати хвилю антиєврейських погромів у країні. Християнський митрополит розвінчав штучно сконструйовані обвинувачення проти Менделя Бейліса – київського єврея, підозрюваного у скоєнні ритуального вбивства. Позиція митрополита, а також інших інтелектуалів Російської імперії та Європи сприяли виправданню Менделя Бейліса.

Андрей Шептицький виступав із рішучим протестом проти переслідування прихильників будь-яких християнських конфесій, а також інших релігій – наприклад, юдаїзму.

У 1938 р. влада Польщі з метою посилення впливу католицької церкви на православне населення (переважно українців та білорусів) знищує значну кількість православних храмів на Підляшші та Холмщині (північно-східна частина сучасної Польщі). Церкви, що залишились непошкодженими були передані у руки римо-католицької церкви. Не дивлячись на те, що митрополит Андрей Шептицький фактично був католиком (хоча й східного обряду), він виступив із рішучим протестом проти таких дискримінаційних дій влади та римо-католицької церкви проти православних вірян.

Андрей Шептицький та політичний радикалізм

Митрополит Андрей Шептицький послідовно виступав противником будь-яких проявів політичного чи соціального радикалізму, незалежно від того чи вдавалася до нього влада Австро-Угорської імперії, Польщі, СРСР чи нацистської Німеччини. Так само він протестував й проти збройних методів ведення політичної боротьби, до яких вдавалися окремі представники українського національного руху.

12 квітня 1908 р. український студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини поляка Анджея Потоцького. Мотивом для вбивства стали фальсифікації з боку влади на виборах до крайового парламенту – Галицького сейму, а також вбивство львівськими жандармами польського походження українського активіста – Мирослава Каганця. Митрополит Андрей Шептицький рішуче засудив цей акт політичного терору, за що був підданий критиці з боку українських політичних партій та громадських об’єднань. У 1934 р. члени Організації українських націоналістів убили директора української гімназії у Львові Івана Бабія, якого підозрювали у співпраці із владою тодішньої Польщі. Реакція Митрополита Шептицького на це вбивство також була виразно негативною. На думку Митрополита еволюція та співпраця були основами людського поступу та єдино правильними шляхами досягнення мети. Натомість терор і насилля суперечили християнським цінностям.

Андрей Шептицький та переслідування з боку влади

Після початку Першої світової війни у серпні 1914 р. митрополит Шептицький не зважаючи на загрозу російської окупації Галичини відмовляється залишати Львів. Вже у вересні цього ж року його було заарештовано російською окупаційною владою та вислано вглиб Російської імперії, де він і перебував до падіння монархії у 1917 р.

Під час радянської окупації Західної України (у 1939 – 1941 рр.) Андрей Шептицький протестує проти масових депортацій радянською владою українців, поляків, євреїв, а також греко-католицького та римо-католицького духовенства. Утім, значних наслідків для радянської політики цей протест не мав.

Андрей Шептицький і нацистська окупація

Постать Андрея Шептицького викликає гарячі дискусії й дотепер. Більшість з них стосуються періоду 1941 – 1944 рр. – останніх чотирьох років життя митрополита, які співпали із періодом нацистської окупації України.

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. Вже за 6 днів після її початку було окуповано Львів. Митрополит Андрей Шептицький, як і тисячі інших мешканців Західної України, сприйняв прихід німецьких військ із сподіваннями на звільнення від радянських репресій та відновлення Української Державності. Проте за кілька тижнів окупації стало очевидно, що будь-яка ініціатива щодо створення Української держави наразиться на негативну реакцію нацистів. Режим тотального насильства проти окремих категорій населення (євреї, роми) лише поглибив сумніви Митрополита, який вже наприкінці 1941 р., усвідомлював злочинну природу нацистського режиму.

У листопаді 1942 р. Андрей Шептицький виступив із посланням «Не убий» до вірян. Він засудив вбивство, як найтяжчий гріх, який неможливо прикрити якими-небудь мотивами чи цілями.

Подвиг Андрея Шептицького

Християнське служіння Митрополита Шептицького виявилось у тому числі й у ставленні до людей іншого віросповідання. Найяскравішим проявом цього стали зусилля Шептицького щодо припинення нацистського геноциду євреїв та їхнього порятунку від смерті.

Від самого початку окупації нацисти розпочали політику дискримінації єврейського населення та цілеспрямованого насилля проти нього. Вже наприкінці червня – на початку липня 1941 р. Львів охоплюють антиєврейські погроми, в яких, під впливом антисемітської пропаганди нацистів, бере участь й місцеве неєврейське населення. Паралельно із цим німецькі окупанти розпочинають акції масових розстрілів.

Митрополит виявився одним із небагатьох релігійних лідерів, хто відкрито протестував проти переслідування єврейського населення.

Під час погромів 1941 р. у резиденції Андрея Шептицького знайшли порятунок діти львівських рабинів. Зокрема, наприкінці 1941 р. він пише листи очільнику СС Генріху Гімлеру, а у 1942 р. – керівнику дистрикту «Галичина» Отто Вехтеру, в яких просить припинити насилля проти мешканців України. У 1942 р. повідомляє про масштаби трагедії Папу Римського Пія ХІІ, сподіваючись на реакцію очільника католицької церкви.

Саме завдяки Андрею Шептицькому була організована система переховування єврейських дітей у греко-католицьких монастирях. Безпосередню участь у порятунку дітей брав брат Митрополита – Климентій Шептицький, настоятель Свято-Успенського монастиря у с. Унів (Львівської області) та Олена Вітер – настоятелька Якторівського та Скалатського греко-католицького монастиря. Завдяки подвигу митрополита Андрея Шептицького та священників української греко-католицької церкви вдалося врятувати майже три сотні єврейських дітей. Климентій Шептицький та Олена Вітер були відзначені високим званням – Праведників народів світу – офіційної відзнаки Держави Ізраїль, якою нагороджуються люди, що у часі нацистської окупації рятували євреїв. Митрополит Андрей Шептицький помер 1 листопада 1944 р. невдовзі після вигнання нацистів та поновлення радянського режиму у Галичині.

Радянська влада розпочала кампанію щодо ліквідації Української греко-католицької церкви та насильного приєднання її до Руської Православної Церкви. Цей процес камуфлювався фраза про добровільну згоду ієрархів УГКЦ на приєднання у ході так званого Львівського собору у березні 1946 р. Ті священнослужителі, які відмовилися визнавати рішення цього собору, були піддані репресіям. Серед них були й Праведники – Клементій Шептицький (загинув у 1951 р. у Володимирській в’язниці (т. зв. «Володимирський централ» (сучасна Російська Федерація) та Олена Вітер.

Цікаві факти:

1 / 10

Митрополит Андрей Шептицький та львівський шоколад. Для багатьох гостей Львова це місто асоціюються передовсім із ароматом запашної кави та шоколаду. А чи знаєте ви, що одна з найперших українських шоколадних фабрик діяла саме завдяки митрополиту Андрею Шептицькому? У 1922 р. українка Климентина Авдикович заснувала у Львові «Першу українську фабрику цукерків і помадок «Фортуна». Проте жінка зіткнулась із жорсткою конкуренцією з боку польських та єврейських підприємців. Митрополит Андрей Шептицький, який усіляко сприяв розвитку підприємництва серед українців, інвестував у фабрику 46 тис. доларів США та став співвласником фабрики. Остання від 1924 р. стала називатися «Фортуна нова». Однією з головних засад Шептицького-бізнесмена було переконання, що підприємство має приносити не лише прибуток, але й допомагати людям, виконувати певну соціальну місію, змінювати світ на краще. В умовах безробіття фабрика Шептицького і Авдикович дали роботу сотням українців по всій Галичині, «Фортуна нова» фінансово підтримувала діяльність низки українських організацій, а щороку напередодні Різдва діти з незаможних українських родин отримували безкоштовні солодкі подарунки. Після окупації Галичини Радянським Союзом у 1939 р. фабрика була націоналізована (передана у державну власність). Після Другої світової війни її обладнання, як і устаткування інших підприємств солодкої галузі були передані новоствореній фабриці. Нині це – один із знаних виробників шоколаду в Україні – кондитерська фабрика «Світоч».

Митрополит Шептицький на службі українській дипломатії. У 1917 р. на мапі світу з’являється нова держава – Українська народна республіка (УНР). Наступного року вона проголошує свою незалежність, а у січні 1919 р. була реалізована мрія кількох поколінь українців – об’єднання західних українських земель (колишніх володінь Австро-Угорщини) із Наддніпрянщиною (частиною колишньої Російської імперії) (Акт злуки). В умовах війни із більшовицькою Росією, Польщею, що не визнавала входження до УНР Галичини, спроб відновлення Російської імперії, особливого значення набував факт дипломатичного визнання УНР як самостійної та суверенної держави. Митрополит Андрей Шептицький мав особисті контакти із головою Римо-католицької церкви – Папою Пієм X (1903 – 1914) та Папою Бенедиктом XV (1914-1922). Саме завдяки цьому, а також наполегливості митрополита, голова усіх католиків світу, а відповідно й папська держава Ватикан визнали УНР – як єдину та незалежну українську державу у 1919 р. Важко переоцінити цей факт визнання найбільшої християнської конфесії у світі, для представників якої думка Папи Римського є безсумнівною істиною. Для багатьох людей у світі саме представництво УНР у Ватикані стало своєрідним інформаційним вікном України, що відкривало молоду державу світу.

Андрей Шептицький та складний вибір духовного служіння. Андрей Шептицький походив із давнього польсько-українського роду, який втім у ХІХ ст. був радше польським – за мовою, світоглядом та конфесійною приналежністю (римо-католицизм). Парадоксально, що освічений юнак, спадкоємець графського титулу, який вирішив присвятити своє життя духовному служінню обрав стезю не римо-католицького духовника, як більшість вихідців із польських родів, а саме греко-католицького священника. Це було дивно й незрозуміло як для польського оточення юнака, так і для його родини. Проте його вибір схвалив Папа Римський Лев XIII (1878 – 1903), який своїм особистим рішенням дозволив нащадку графського титулу римо-католику Роману-Марії Шептицькому стати греко-католицьким священником Андреєм Шептицьким. Не дивлячись на це для багатьох польських знайомих та друзів до кінця життя він виглядав «зрадником рідної церкви та польського коріння». Сам же Шептицький казав так: «Я знаю докладно, що мене чекає: поляки вважатимуть мене за українця, українці будуть трактувати мене як поляка. Та дарма. Господь Бог кличе. Треба йти».

Радянська ідеологія VS Митрополит Андрей Шептицький. Андрей Шептицький закінчив свій земний шлях 1 листопада 1944 р. Проте й після смерті авторитет його діянь дуже непокоїв радянську владу. Адже навіть після ліквідації УГКЦ та нібито «добровільного злиття» її з Руською Православною Церквою у 1946 р., греко-католики продовжували залишатись вірними своїй церкві. Пам'ять про митрополита Шептицького єднала цих людей. Саме тому влада СРСР вдаючись до відвертих маніпуляцій та історичних фальсифікацій, протягом усього періоду свого існування намагалась заплямувати образ митрополита Шептицького. У 1961 р. з’являється фільм «Іванна», в якому радянська пропаганда творить негативний образ Андрея Шептицького – «лицеміра, що знаходився на службі у німецького фашизму». Комуністичні ідеологи видають сотні книжкових видань, спрямованих на дискредитацію доброго імені Митрополита Андрея. Проте досягнути цієї мети радянським ідеологам, так і не вдалося.

Служіння не зважаючи на обставини. У юнацькі роки майбутній митрополит надзвичайно складно переніс захворювання на скарлатину. Як результат, до кінця свого життя він страждав від ревматизму. Проте навіть серйозне захворювання не зупиняло митрополита від духовного служіння. У 1939 році Митрополит навіть отримав спеціальний дозвіл від Папи Римського відправити богослужіння сидячи – у інвалідному візку.

Життєве роздоріжжя братів Шептицьких. Станіслав Шептицький (1867 – 1950) – обрав цілковито інший шлях, аніж його брати Андрей та Климентій. Мріючи про військову кар’єру він вступив до Австрійської військово-технічної академії та став офіцером імператорської Австро-Угорської армії. Пізніше навчався в школі австрійського Генерального штабу у Відні. Брав участь у Першій світовій війні. На відміну від свого старшого брата Андрея Станіслав Шептицький відчував себе поляком. У 1916 р. приєднався до так званих польських легіонів у складі австро-угорської армії, а після проголошення незалежності Польщі у 1918 р. став генералом новоствореного Війська Польського. Станіслав Шептицький боронив польську незалежність у польсько-більшовицькій війні 1920 р., у 1921 р. – був міністром оборони Польщі. Після того, як у цій державі відбувся державний переворот і до влади у 1926 р. прийшов диктатор Юзеф Пілсудський, Ст. Шептицький йде у відставку. Ба більше, він викликає Пілсудського на дуель. Щоправда, останній на виклик не відповідає. Так, один з Шептицьких став знаковою фігурою для українського народу, інший – присвятив своє служінню народу польському.

Шептицькі – рід митрополитів. Освячення Андрея Шептицького у сан митрополита української греко-католицької церкви стало визначною подією у житті українців Галичини, Буковини та Закарпаття. Утім він не був першим вихідцем з роду Шептицький, який мав цей високий церковний сан. Протягом XVIII ст. Митрополитами УГКЦ були Варлаам Шептицький (1710 – 1715), Анастасій Шептицький (1729 – 1746) та Лев ІІІ Шептицький.

Що пов’язує митрополита Андрея Шептицького із Наполеоном І Бонапартом? Рід Шептицьких мав дуже розгалужені генеалогічні зв’язки, які пов’язували цю родину із аристократією Центральної та Західної Європи. За материнською лінією Андрей Шептицький був родичем австрійської принцеси Марії – дружини французького імператора Наполеона І Бонапарта.

Митрополит-бібліофіл. Митрополит Андрей Шептицький надзвичайно любив книги та не шкодував на них грошей. Понад 3 тис. томів з його особистої бібліотеки Шептицького є основою книжкового фонду Національного музею у Львові. Людина із блискучою світською та богословською освітою Андрей Шептицький вільно володів українською, польською, англійською, французькою, німецькою, італійською, а також мовою Святих текстів – староєврейською (іврит), латиною та давньогрецькою.

«Принцип позитивної суми», або у чому розходились Іван Франко і Андрей Шептицький. Протягом усього свого життя митрополит Шептицький виступав послідовним противником політичного радикалізму. Він вважав, що досягнути змін на краще можливо виключно шляхом компромісів, взаємодії і солідарності бідних і заможних, робітників і працедавців іншими словами. Натомість інша знакова постать українства Галичини український поет і політичний діяч Іван Франко, прихильник соціалістичних ідей, мав кардинальну протилежну точку зору: якраз захопився логікою «Оці капіталісти, здирники, паскуди! Вони, так би мовити, є носіями зла! А Шептицький говорить, що між ними має бути злагода, між пролетаріатом і капіталістами». Не дивлячись на розбіжності ці дві постаті шанобливо ставились до думки одне одного та права висловлювати цю думку.

Гортай далі, там ще цікавіше

Інші теми розділу:

Українські землі у добу сивої давнини Трипільська культура Скіфська доба Ігри Асоціація з Європейським Союзом Електромобілі